Сергій Карюк - Нечиста кров

— «Скупого» Мольєра. До речі, оціниш мій театр з Аннополя. Я підозрюю, що ти й сам би не проти зіграти, чи не так?

— Барнабо, не підігрівайте моє й так розпечене его, ви ж знаєте, що лише Нерон може зрівнятися зі мною в честолюбстві й упевненості, що я найкращий актор у світі, — засміявся Голота. — Але все ж зіграти я був би не проти, якщо така буде ваша ласка, — серйозно сказав Голота, пригублюючи черговий келих бургундського.

В якому вкотре підтверджується істина, що весь світ — театр, а люди в нім актори, хоч і поганенькі

— Забирайся звідси! Без розмов! Щоб і духу твого тут не було! Ану забирайся! Дурисвіт, шахрай, повішеник! — горлопанив, махаючи руками, як млин, Горпагон на сцені, на яку падали тіні від сотень смолоскипів, що палали на лузі.

— От проклятий старигань! Зроду не бачив такого злидня. Біс вселився в нього, прости Господи… — голосно шепотів до глядачів Лафлеш, б’ючи себе по пиці й цим відганяючи величезних волинських комарів, що люто дзижчали у вечірньому небі.

Голота із-за завіси оглядав величезний луг поблизу Болотківець, повний різнокольорових павичів-шляхтичів, які сиділи на лавах, та селян у лляних сорочках, які дивилися на виставу здаля. Його не покидало дивне відчуття, що він спить і бачить якийсь химерний сон. На виставах за мольєрівським «Скупим» він був кілька разів у Парижі й одного разу — у Празі, але вперше слідкував за Горпагоном разом з бородатими волиняками, що, затамувавши подих, усі п’ять актів дивилися на сцену, не відволікаючись навіть аби втерти носа або почухати живота.

Тим часом вистава наближалася до фіналу, жаднюга Горпагон, щасливо притискаючи до серця свій скарб, виголосив останні репліки й зник за кулісами, зо два десятки шляхтичів-гостей князя заплескали в долоні й закричали «браво», і тільки селяни очманіло поглядали навкруги, повільно виринаючи з театральної омани, хоча вже за хвилину, наслідуючи панських гостей, намагалися й собі невміло аплодувати своїми великими, роздавленими важкою роботою, руками. Оплески, що нагадували тупіт копит, умить розбудили й замріяного Голоту, а остаточно розвіяв мольєрівські чари служник, що вибіг на сцену й пискляво проголосив, що до уваги вельмишановної публіки інтермедія «Козак та упир».

Вельмишановна публіка знову повернула голови до сцени й замовкла, музики заграли, і за мить на дощату підлогу, витанцьовуючи гопака, вилетів Голота, одягнений козаком. Зробивши коло на удаваній конячці, за яку слугувала грубо обстругана тичка, він гучно прокричав у ніч:

Поки дурнуватий Козак гарцював собі, на сцену тихими кроками вийшов Упир. З хвилину страшно щирячи довгі ікла й відчайдушно завиваючи, він урешті промовив з німецьким акцентом:

У відповідь Голота з деяким зусиллям витяг заіржавілу шаблю й заходився вимахувати нею перед носом переляканого представника сатани.

На сцені розпочався справжній карнавал. Голота шпетив Упиря відбірною лайкою, що видавала в ньому недавнього спудея Київської академії, ганяв сценою ударами попід дупу, бив дрючком, а тоді знову згадав про шаблю й, вимахуючи нею, ледь сам себе не зарізав. На вигоні чувся стогін сотень горлянок. Реготали, хихотіли, іржали та заходилися від сміху так, що аж плакали й болотківчани, і шляхтичі. Усміхалися, закриваючи роти напахченими хустинками, навіть витончені магнати, які спочатку дивилися на хлопську забаву, презирливо переглядаючись, а тоді з усе більшою цікавістю. Зрештою князі і графи повтуплювалися в сцену і, не відриваючись, дивилися, і собі гиготіли до самого фіналу, коли осоромлений і переможений Упир з горя пробив кілком собі груди і зник у нутрощах сцени, а Голота викаблучував веселий танець перемоги. Дочекавшись закінчення чергового вибуху сміху, захеканий Козак підійшов до краю сцени й пильно подивився у натовп селян, приклавши до лоба руку козирком. Люди приготувалися до чергового жарту.

— Щось я не пам’ятаю, щоб ви так хихотіли, коли тягнули палити шляхтича, в якому впізнали упиря, добрі люде! — закричав він.