Гилберт Честертон - Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Мілорде, це питання життя і смерти, — промовив священик. — Швидше зробіть оголошення. І подивимося, хто прибіжить сюди першим. Мальвіолі чи хтось инший.

На обличчі лорда з’явилося зацікавлення, він взяв до рук дзвіночок, який стояв на столі. Клерк з’явився майже миттєво, і лорд промовив:

— Я повинен зробити важливе повідомлення для глядачів. Будьте ласкаві, попередьте обох суперників, що поєдинок доведеться відкласти.

Кілька секунд клерк спантеличено дивився на лорда, ніби це був привид, а потім зник за дверима.

— У вас є якісь докази? — різко запитав лорд Пулі. — Звідки ви про це довідалися?

— Я довідався про це на естраді, на тій, що розташована на пляжі. — чухаючи голову, промовив отець Бравн. — Та ні, помиляюся, не лише там. Я дізнався про це з книги, яку я купив у книжковому кіоску в Лондоні, до речі, дуже дешево.

Він вийняв з кишені невеликий томик в шкіряній палітурці. Фламбо зазирнув священикові через плече і побачив, що це був опис стародавніх подорожей. Один аркуш в книжці був загнутий.

— «Єдиною формою, з допомогою котрої культ вуду [21] Вуду — релігійний культ, поширений у Гаїті та на Карибських островах, містить елементи африканських релігійних культів. Вважається однією з найнебезпечніших форм чорної магії. (прим. перекл.) …», — почав читати отець Бравн.

— З допомогою котрої що? — перепитав лорд.

— «…культ вуду, — з задоволенням повторив священик, — широко поширився за межами Ямайки, це — поклоніння Мавпі або Богові гонгів. Ця форма культу процвітає в багатьох частинах обох американських континентів, особливо серед метисів, яких зазвичай важко відрізнити від білого населення. Така форма поклоніння духам та принесення жертви в особі людини відрізняється від инших форм тим, що кров формально проливається не на вівтарі підчас урочистого обряду, а в людському натовпі. Під гучні удари гонгів відчиняються двері святилища, і всі можуть побачити бога Мавп. Після цього…».

Двері різко відчинилися, і в них з’явився елегантний негр. Його очі аж вилазили з орбіт, а чорний циліндр на голові був так само нахабно схилений на бік.

— Ви що! — вигукнув він, показуючи зуби, ніби мавпа. — Це що таке? Що ви собі дозволяєте? Ви нахабно обкрадаєте чорношкірого джентльмена, хочете відібрати його приз. Отак ви задумали врятувати цього італійського покидька?

— Поєдинок лише відклали, — спокійно завважив лорд. — Через декілька хвилин я вам все поясню.

— А ви хто, щоб… — гнівно вигукнув Чорношкірий Нед.

— Мене звати лорд Пулі, — доволі стримано відповів аристократ. — Я — секретар організаційного комітету. І я раджу вам негайно залишити цю кімнату.

— А це хто? — запитав чорношкірий боксер, презирливо вказуючи на священика.

— Я — отець Бравн, — відповів той, — і я раджу вам негайно виїхати з цієї країни.

Боксер на мить зупинився, а потім раптово кинувся навтьоки, траснувши дверима. Присутні були неабияк здивовані такою зміною у поведінці нахаби.

— А що ви думаєте про Леонардо да Вінчі? — запитав отець Бравн, скуйовдивши своє волосся невиразного мишачого кольору. — Яка чудова італійська голова!

— Послухайте-но, — промовив лорд Пулі, — я взяв на себе чималу відповідальність, коли повірив вам. Гадаю, тепер ви повинні нам розповісти все, що вам відомо.

— Ваша правда, мілорде, — відповів священик, — моя розповідь не буде надто довгою.

Він поклав маленьку книжку в шкіряній палітурці до кишені пальта.

— Мені видається, ми й так уже достатньо зрозуміли, та, щоб упевнитися у моїй правоті, вам потрібно звернути увагу ось на що. Чорношкірий чоловік, який щойно втік, — один з найнебезпечніших людей на цій грішній землі. У нього мозок європейця поєднується з інстинктами кровожерливого дикуна. Звичайну бойню, котра є чимось закономірним на його батьківщині, він перетворив у сучасне товариство вбивць, які використовують досягнення науки. Щоправда, він не знає, що мені це відомо. Він також не знає, що у мене немає доказів.

Усі мовчали, і тому низенький священик продовжував:

— Уявімо, що я хочу когось вбити. Як гадаєте, я повинен залишитися наодинці зі своєю жертвою?

Лорд Пулі здивовано і дещо саркастично поглянув на дивакуватого церковнослужителя, та вголос промовив:

— Якщо ви хочете когось вбити, то я радив би вчинити вам саме так.

Отець Бравн заперечно похитав головою, нібито він був убивцею з багатим досвідом.

— Фламбо теж так вважає, — зітхнувши, відповів він. — Та подумайте уважніше. Якщо людина почувається дуже самотньою, то починає шукати товариства. Якщо довкола людини — порожньо, то вона особливо помітна. От, наприклад, ви колись бачили з вершини якогось пагорба, як орач іде за плугом або як пастух пильнує отару на розлогій галявині. А може, вам колись доводилося зайти на верхівку скелі і побачити внизу людину, котра самотньо прогулюється пляжем. Хіба ви не помітили б, що вона щось робить, наприклад, вбиває краба? Навпаки, ви запам’ятали б кожну деталь. Розумний убивця, наприклад, ви або я, відразу ж збагнув би, що неможливо на сто відсотків бути впевненим, що за ним ніхто не стежить.