Марек Краєвський - Числа Харона

Захисник висунув наступну тезу про те, що саме Едвард Попельський уплутав Бекерського в цю справу, оскільки мав очевидний мотив, який найкраще характеризує римське визначення is fecit, cui prodest [60] Той вчинив, кому це вигідно (лат.). . Отож завдяки тому, що вбивцю Леона Буйка було схоплено, у III Персональному відділі Головної комендатури державної поліції у Варшаві розпочалася офіційна процедура анулювання рішення про звільнення Попельського з роботи та про поновлення його в слідчому відділі. Приватному детективові, чиї доходи доволі нерегулярні, могло дуже й дуже залежати на тому, щоб схопити якогось офірного цапа й повернутися на добре оплачувану державну посаду.

Адвокат припустив також, що Попельський збирався покласти всю провину на Бекерського, оскільки прагнув повернутися на роботу в поліції. Розвиток подій міг бути таким:

• Попельський, який отримав філологічну й математичну освіти, провадить на замовлення поліції лінгвістичне розслідування. Під час слідства натрапляє на слід Леона Буйка. Підозрює його в згаданому вже подвійному вбивстві. Допитує його один раз, а вдруге збирається зробити це 17 червня.

• Того ж таки дня він приходить до Буйка вдруге і знаходить його зануреним у відрі з мастилом.

• Невдовзі потому до Буйка приїздить зі Стратила Юзеф Бекерський, аби з’ясувати (точніше залагодити завдяки фінансовій підтримці) справу викриття походження своєї матері.

• Попельський зв’язує Бекерського, занурює його руки в мастило, а тоді телефонує до поліції.

— Чому такий шанований громадянин, — адвокат багатозначно підніс вказівний палець до стелі, — що ним є Едвард Попельський, людина честі, чого ми, суспільство, вимагаємо від працівників поліції, отож запитую, чому така шанована людина, як він, хотів звинуватити невинного? Я розумію, що ваша честь і шановні присяжні можуть сумніватися щодо засади is fecit, cui prodest. Та існує й інша причина! Отож, Едвард Попельський ненавидів обвинувачуваного так, як лише можна ненавидіти, оскільки той був його суперником в боротьбі за прихильність певної молодої пані, до того ж Бекерський його жорстоко побив і принизив!

Тут пан меценас перетворився на актора. Добре поставленим голосом він викликав трьох свідків-росіян, друзів і підлеглих обвинувачуваного. Повторив виклик ще двічі, а коли ніхто не з’явився, Бехтольд-Сморавинський ляснув себе долонею по лобі, вдаючи, що лише зараз пригадав собі про отримання офіційного листа в цій справі від начальника відділу політичної безпеки Громадського воєводського управління, пана Францішека Пірожека. Прочитав його повільно, аби всі добре запам’ятали. Лист містив інформацію про те, що вищезгаданих росіян, personae non gratae без права перебування, було наприкінці 1930 року депортовано з Польщі. Адвокат Бехтольд-Сморавинський пообіцяв повернутися до цієї «архішвидкої» депортації росіян, після чого викликав свідків, доктора Базилія Гіларевича з лікарні Сестер милосердя в Рогатині й доктора Титуса Бурачинського з львівської лікарні св. Вінцента Поля. Обидва лікарі підтвердили, що важко побитий Едвард Попельський був у травні минулого року їхнім пацієнтом. На радість адвокатові, доктор Бурачинський зауважив, що ран було завдано «таким звірячим способом, що це свідчило про щонайбільшу жорстокість». Захисник подякував медикові й передав обох лікарів у розпорядження прокурора, який відмовився їх опитувати.

Тоді в залі почали з’являтися різномасті більш і менш підозрілі суб’єкти, якісь дрібні злочинці, офіціанти, власники шинків, які одноголосно стверджували, буцім «кумісар Попельський дуже скорий до бійки», наводячи численні приклади, коли той зневажив їх словом чи ділом. Прокурор гостро коментував слова кожного такого свідка, висміював усі суперечності в зізнаннях і підкреслював послужливість, із якою ці підозрілі субчики відповідали на питання адвоката. Його опонент відреагував твердженням, що свідчення цих людей чітко показують справжню вдачу Едварда Попельського, яка є «запеклою, мстивою й непередбачуваною». Тоді прокурор Шумило запротестував, можливо, мало переконливо й демагогічно заявивши: «Те, що адвокат спирається на зізнаннях людей, серед яких є покидьки суспільства, свідчить про слабкість захисту».

Роздратований суддя звернув увагу адвокатові, мовляв, той бере на себе роль обвинувача третьої особи, що є неприпустимим через відсутність вказаної особи, тобто неодноразово згаданого й оскаржуваного в різних безчинствах пана Едварда Попельського. На це адвокат, усміхаючись, відповів, що задовольняє прохання суду, викликаючи за свідка доктора Едварда Попельського.