Марек Краєвський - Числа Харона

Закусив долішню губу, відчув солонуватий смак крові. Раптом все перестало йому боліти. Зробився холодний, ніби закам’янів.

Відкинув наїжене волосся із крижаного чола. Його рухи були впевненими й швидкими. Мусить подумати й вирішити цю неприємну й несподівану проблему. У тому, що все вдасться залагодити, він навіть не сумнівався. Треба лише підготувати офіційне спростування й прочитати спершу цим перодряпам, а тоді політичним товаришам під час сьогоднішнього мітингу, до якого залишається декілька годин.

Розпорядився, аби слуги винесли журналістам домашнього хлібного квасу й передали його прохання залишатися біля палацу, де вони невдовзі почують його заяву. Подався до кабінету, накинув на пом’яте вбрання домашню куртку й сів над аркушем паперу. Проте ніщо не спадало на думку. Граф безпорадно роззирався кімнатою. Угледів стосик паперу для листів, оздоблений гербом Бекерських. Перша сторінка була списана дрібним почерком камердинера. За наказом господаря Станіслав занотував усі телефонні дзвінки від восьмої вечора, тобто від моменту, коли Бекерський подався до стодоли. На аркуші було занотовано чотири дзвінки, усі з докладним описом: від кого, коли, у якій справі.

— Пан доктор Зигмунт Копічинський зводив заявити, — Бекерський читав уголос повідомлення від голови львівської фракції Національної партії, — що у зв’язку з відомими обставинами відкликає свою участь у мітингу й припиняє будь-які контакти з вельможним паном графом аж до з’ясування цієї справи. Пан доктор Копічинський із прикрістю повідомляє також, що всі учасники завтрашнього мітингу прийняли таке саме рішення, про що кожен зокрема заявив панові Копічинському, доручивши поінформувати адресата про відсутність усіх і кожного зокрема.

— Пан Антоній Воронович, — тепер він читав повідомлення від свого давнього приятеля, — цікавиться, чи інформація про єврейське походження пані графині є вірогідною. Якщо так, то запевняє, що готовий усіляко допомогти панові графу.

— Пан доктор Самуель Гершталь, — повільно прочитав він складне прізвище, — адвокат у справах отримання спадків, повідомляє, що радо попровадить справу, якщо виявиться, що пані Ганна Бекерська, вона ж Хая Лейбах, випадково є спадкоємицею майна родини Лейбах, останній представник якої, п. Гайнріх Лейбах, помер у Відні минулого року, не залишивши нащадків.

Бекерський гримнув кулаком по столу так, що підстрибнула старовинна пісочниця. Не чув нічого, крім шуму у вухах. Витер піт із чола й прочитав останній запис про ранковий дзвінок. Переглянув його знову й відчув різкий біль за вухом. Слина оскаженіння наповнила йому вуста. Витягнув браунінг із шухляди й підвівся. Не зводив з аркуша очей.

Перепрошую, ясновельможний пане, за те, що пишу ці зневажливі слова, але людина, яка телефонувала, наказала занотувати саме так:

Як ся маєш? Може, так само, як я нещодавно у твоєму льоху? Це я написав листа про жидівку Лейбах і надіслав його до «Нового віку». Але в тебе є шанс уникнути компрометації, якщо профінансуєш мої дослідження. Тоді я тобі пробачу, напишу спростування й знищу матеріали з бюро реєстрації. Чекатиму на тебе тільки нині ввечері. Приходь без російських посіпак. Вулиця Задвужанська 25, кв. 14. Лише сьогодні даю тобі єдину й останню можливість.

Іще раз перепрошую, ласкавий пане, але той, хто дзвонив чітко наказав мені звертатися до Вас на «ти». Сказав, що він Ваш університетський товариш.

P.S. Ця людина представилася як доктор Леон Буйко.

Граф Юзеф Бекерський заховав пістолета до кишені піджака, скинув хатню куртку й вийшов із палацу бічними дверима. Із прокушеної губи цебеніла кров, але болю він не відчував.

Черевики графа ковзали на недогризках і картопляному лушпинні, порозкиданому на сходах. Під’їзд будинку на Задвужанській 25 заповнила пара з каструль, у яких готувалися картопля й цвітна капуста. Запахи били із розчинених настіж дверей помешкань, бо лише таким чином можна було бодай трохи порятуватися від спеки. І сміття, і сморід капусти були, однак, дрібними прикрощами, на які Бекерський узагалі не зважав. Він швидко піднімався догори, задоволено відзначаючи, що його, задерев’янілі за час кількагодинної подорожі автомобілем, м’язи знову стають пружними.

У кишені піджака відчував вагу пістолета. Це був приємний і підбадьорливий тягар, який гарантував сповнення очікувань. Граф поплескав зброю крізь тканину штанів. «Буйко, — думав він, долаючи останні сходинки, — напише письмове спростування, коли я приставлю йому пістолет до скроні, й заперечить свої брехливі звинувачення. А завтра, отримавши інші, реальні аргументи, виступить зі мною на прес-конференції із заявою про те, що все, буцімто знайдене ним про єврейське походження пані графині, було неправдою, звичайною сфабрикованою фальшивкою, бо таким чином він хотів утнути дурний жарт своєму колишньому однокурсникові».