Однак у Відні, затаївши ділову частину справи, несподівано розлого описали безпосередньо самого Гофмана. Як виявилось, йому було близько сорока років, він мав середній зріст, рівну поставу і майже повністю збережене волосся на голові. Завдяки цьому виглядав молодшим та легко здобував жіночу прихильність.
Підприємець Гофман полюбляв бокс, поезію та азартні ігри. Час від часу через рулетку і карти він отримував чималі борги, які, втім, завжди справно платив, тому жодних проблем через це своє захоплення він не мав...
Роздуми комісара увірвав Шодель.
— Ви граєте в шахи, пане Вістовичу? — запитав той, дістаючи із саквояжу невеличку складену книжкою дерев'яну шахівницю, — може партію?
Поліцейський кивнув. Зайнятись було справді нічим, тому пропозиція зіграти видалась йому чудовою.
— Я, знаєте, насправді, не блискучий шахіст, — продовжив говорити чоловічок, виставляючи на дошці фігури,— але гра мені дуже подобається. Останні кілька місяців я посилено вивчав теорію, то ж спробую видатись за цікавого суперника... Шахи добре впливають на нерви. Діють заспокійливо, як трав'яний чай. Ви не проти, якщо я візьму білі фігури?..
Комісар приязно відповів, що йому однаково, якими гратиме Шодель. Щойно фігури було розставлено, чоловіки взялися до гри. Вістович з цікавістю спостерігав за діями свого суперника. А той, пітніючи, затято будував стратегії, обмінював фігури, готував пастки і, врешті, завдяки своїм зусиллям таки здобув певну перевагу.
Окрім гри, комісар, заради розваги, додав собі ще одне завдання. Він дивився на Шоделя і намагався визначити, ким є цей чоловік, оскільки, познайомившись, вони не встигли розповісти один одному більше про себе. Звісно, його шаховий суперник ніколи не обтяжував себе фізичною працею. На життя він собі заробляв іншим. Жив скромно, проте й не бідував. Сорочка була щойно з пральні, чистою, але комір добряче затертий. Піджак також акуратно вичищений і вже не новий, але, судячи з усього, колись був пошитий на замовлення. І послуги пральні, і замовлення у кравця в Австрії міг дозволити собі лише представник середнього класу. Руки він мав доглянуті й на диво вправні. Білий пішак, якого Шодель виграв після хитрої комбінації, якимось дивакуватим чином помандрував між його пальцями, наче карта в фокусника, і опинився на столі поруч шахівниці. В цей час на манжеті його сорочки Вістович помітив залишки плями від чорнила, яку, вочевидь, намагалися вивести і, зрештою, цілі було майже досягнуто, оскільки пляма змінила свій колір, ставши світло-цитринового кольору. Сорочку можна було б вважати зіпсованою, проте за неї боролись. Вочевидь, такі плями траплялися часто, стали для цього чоловіка буденністю, а кожного разу купувати нову сорочку було б для нього розкішшю.
Хто ж він тоді? Клерк? Для звичайного віденського клерка мандрувати другим класом до Лемберга занадто дорого. Адвокат? Можливо. Хоча, для цієї професії у нього занадто простакуватий вигляд.
Раптом потяг різко струсонуло, і Шодель подався вперед, накривши своїми грудьми шахівницю.
— От паскудство, — розчаровано промовив він, побачивши, що відновити положення фігур на дошці вже не вдасться, — я б виграв цю партію!
— Без сумніву, — заспокоїв його Вістович, — уявімо, що я здався.
— Не втішайте мене, — махнув рукою той, — краще почнімо ще одну партію, якщо ви не проти.
Зненацька в розмову втрутилась Ріта Фрюліх:
— Зауважу, з дозволу панства, що все це дуже подібно до теперішньої ситуації в світі. Маю на увазі вашу незакінчену гру, — сказала вона.
— Що пані має на увазі? — з цікавістю перепитав Шодель.
В його очах знову спалахнув інтерес до цієї жінки.
— Судіть самі, п'ять років тому світ виглядав, як шахова дошка. Чорні й білі змагалися між собою за певними правилами. З честю й не втрачаючи гідності перемагали або програвали, — промовила Ріта, — аж тут розпочалася війна. Це, наче струс, який змішав усі фігури і стер усі правила на шахівниці...
Пані Фрюліх, видно, також намагалася вбити час, тому й промовила цю сентенцію.
— Але ж є переможці й переможені, — заперечив Шодель.
— З такою кількістю втрат і руйнацій програли всі, — похитала головою жінка, — для Антанти це піррова перемога.
— Якби в нас був інший кайзер, ми б не програли, — не погоджувався чоловік.
— Коли трясе шахівницю, то вже байдуже, які на ній королі. Все одно, жоден не встоїть, — сказала Ріта.
— Ви прирівнюєте війну до стихійного лиха, — розпалився її співрозмовник, — а між тим наша поразка — це всього лише наслідок стратегічних прорахунків...
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу