Гюнтер Продель - Вбивці на борту

У перекладі на звичайну мову це мало означати: поліція і прокуратура не в змозі виручити Тімо, отже робити це ладен кожен, хто забажає. Більше того, злочинці самі можуть прийти до поліції, передати Тімо й одержати винагороду, адже пообіцяли їх не затримувати!

Та справжні викрадачі не відгукнулися на це люб'язне запрошення. Натомість із нього скористалося щось із тридцять чоловік — від пустунів до професіональних злочинців.

Першим серед них був п'ятнадцятирічний школяр з Оснабрюка, син чиновника кримінальної поліції. Він подзвонив до редакції найбільшої місцевої газети і запропонував покласти пакунок з винагородою — 50 тисяч марок — у певному місці на головному вокзалі; якщо це буде виконано, поліція знайде Тімо, який прибуде поїздом з Парижа.

Гроші поклали. Проте у зазначений термін не з'явився ані Тімо, ані шахрай. Пізніше стало відомо, що спритний школяр довідався від свого батечка про засідку на вокзалі. І поки тато бив ноги, сподіваючись на зустріч із Тімо та злочинцями, спритний школяр знову протелефонував до редакції, запропонувавши покласти двадцять тисяч марок в Оснабрюкському соборі: тоді, мовляв, редакція одержить щось з одягу Тімо. Решту винагороди мали внести наступного дня у великому універмазі. При цьому підліток вигадав спосіб, який зробив би честь авторові будь-якого кримінального роману. Тридцять тисяч марок мали покласти на першому поверсі на ескалатор, з іншого боку ескалатора тоді з'явиться Тімо.

Юному негідникові вдалося непомітно забрати гроші з собору. Виконуючи «умови джентльменської угоди», він надіслав до редакції светр свого молодшого братика — і на цьому попався, бо светр доручили дослідити… його батькові.

Багато клопоту завдав редакції одного кельнського журналу рецидивіст Рудольф Хармс. Він відкрито прийшов до редакції і розповів репортерам, як під час останньої відсидки склав із друзями план кіднапу, проте в останню мить партнери викинули його з гри і самі викрали Тімо. Але йому, Хармсу, відомо, де вони сховали хлопчика, і він ладен привести його, звісно, за винагороду.

Ця історія, так само, як і всі інші, була від початку і до кінця вигаданою, однак в редакції злочинцеві повірили. Протягом чотирьох днів Хармс возив, вірніше, водив за носа, представників редакції по містах Західної Німеччини, оскільки, як він пояснив, наполохані викрадачі весь час змінювали місце схову. Насправді ж Хармс волів при слушній нагоді поцупити гроші. Провівши чотири дні і чотири ночі без сну і перепочинку, репортери, зрештою, збагнули, що до чого, і передали злочинця поліції.

А про батьків Тімо всі забули: поліція не здатна була їм допомогти, репортери втратили до них цікавість. Лише пустуни-садисти не вгавали: телефон дзвонив регулярно. Шкодуючи бідолах, комісар Розенбаум запропонував був потай змінити номер телефона, проте пані відмовилася: вона ще плекала надію, що подзвонять справжні злочинці.

24 лютого Іоахим Ріннельт одержав телеграму: «Чекаю вас із запропонованою винагородою у Барселоні. Зупиніться в готелі «Маніла». Подальші відомості — коли приїдете. Це останній шанс здобути Тімо. Приїздіть сам». Підпису, звичайно, не було.

Забравши гроші, що їх позичив магістрат, Іоахим Ріннельт полетів до Барселони. У готелі «Маніла» на нього чекала особа, яка назвалася австрійським графом Раулем. Тімо, так запевнив він батька, перебуває у селі, його привезуть, як тільки буде отримано гроші.

Іоахим Ріннельт вагався, бо не був певний, що дійсно побачить сина. Зрештою дійшли згоди: посередник одержує вісім тисяч марок в обмін на свій австрійський паспорт.

Паспорт виявився фальшивим.

Тим часом у Німеччині, у редакціях газет і журналів, що безуспішно полювали на викрадачів, шукали якоїсь нагоди знову роздмухати сенсацію. Таку нагоду винайшов якийсь спритний писака з журналу «Більд».

«Іоахим Ріннельт втік до Іспанії! Викрадення чи ошука?» — з таким аншлагом вийшов черговий номер журналу. Інші видання залюбки підхопили нову сенсацію: пішли в хід вигадки, підозри, туманні натяки. Все це спричинилося до того, що, коли Ріннельт вибрався з літака на франкфуртському аеродромі, його було заарештовано. Воно й слушно! Адже завдяки ініціативі «Більда» у вісбаденської поліції та прокуратури з'явилася можливість за рахунок Ріннельтів хоч трохи затушувати свої помилки! Проте вже наступного ранку з Барселони надійшло повідомлення: іспанська поліція затримала «графа». То був західнонімецький громадянин Рудольф Мозер, що перебував тут у відпустці. Мозера виказав приятель, разом з яким вони склали шахрайський план і який не одержав від напарника жаданої пайки грошей.