Гюнтер Продель - Вбивці на борту

— Хвилиночку! Зараз… Так, тут стоїть: камера схову Франкфурт.

Комісар переклав трубку в ліву руку, правою швиденько написав на аркушику: «Головний франкфуртський вокзал. Скриня схову 320. Охорону для батька Ріннельта…». Кинув записку секретареві, який стояв поруч, показав два пальці: це мало означати, що для охорони треба двох агентів.

— Слухайте мене уважно, пане Ріннельт! То ключик від індивідуальної камери схову номер 320 на головному франкфуртському вокзалі. Гадаю, там є лист для вас. Отже, негайно їдьте туди і подивіться. То зараз найважливіше.

Здається, комісарів наказ налякав Ріннельта ще більше, ніж незвичайний лист.

— Ой, леле! Ні, я не можу! Зробіть це ви, благаю! Я… я нездатний, в мене не вистачить сил. Якщо Тімо мертвий і лежить там, у скрині… О, я не переживу цього!..

Розенбаум нервово затарабанив пальцями по столу.

— Вам немає чого хвилюватися, пане Ріннельт! Хлопчик живий, я в цьому переконаний на сто процентів. Просто вас шантажують, і коли це так, то, звичайно, вони нічого не заподіють вашому синочку, якщо ви поводитиметесь слухняно.

З трубки долинуло полегшене зітхання.

— Ви дійсно певні того, пане комісар, що Тімо живий і ми ще побачимо його? — запитав батько з щирою надією в голосі.

Тепер комісарові доводилось викручуватися. Щоправда, в тому, що Тімо живий, в нього не було жодного сумніву, але чи побачать його живим батьки? Геть у всіх кримінальних романах, присвячених кіднапові, стверджувалося: дитина лишається живою тільки до того, поки злочинці не одержать винагороди, потім її вбивають, щоб замести сліди. Доводилось покладатися на ці літературні свідчення, адже ні в Розенбаума, ні в західнонімецької поліції свого досвіду взагалі не було.

— Звичайно, ви одержите його живим та здоровим. Шантажисти — то не вбивці, це давно відомо, пане Ріннельт, повірте моєму досвідові,— збрехав комісар. І мав рацію, бо ж якщо і лишався якийсь шанс визволити Тімо з рук злочинців, то тільки за умов, коли батьки поводитимуться так, ніби ладні задовольнити всі вимоги бандитів.

— Гаразд. Я негайно їду.

— Ще одне, шановний пане Ріннельт. Тримайтеся так, ніби приїхали лише з власної ініціативи. Мені ви не говорили жодного слова! Зрозуміло? Може статися, що в скрині взагалі нічого не знайдете, значить, вони просто хочуть перевірити, хто саме її відмикатиме. Можливо і таке: хтось підійде до вас і щось сповістить. Прошу вас не озиратися довкола, не шукати нас. Робіть все, чого від вас вимагатимуть.

Ріннельт знову завагався.

— А коли запросять піти кудись?

— То йдіть! Ми пильнуватимемо, сторожко пильнуватимемо, пане Ріннельт. Отже, не варто хвилюватися.

— Гаразд. Але як ми з вами підтримуватимемо зв'язок надалі?

— Ось як. Хвилин за тридцять по тому, як ви повернетесь додому, йдіть до аптеки, що на вашій вулиці. Звісна річ: всі оті події вас розхвилювали, вам потрібне щось заспокійливе. Я буду стояти за прилавком і дам вам подальші вказівки. Якщо знайдете у скриньці листа або щось інше, принесіть із собою.

…В Іоахима Ріннельта так трусилися руки, що він довго не міг попасти ключиком у шпарку. Коли ж, нарешті, замок клацнув, довелося зібрати усю свою мужність, перш ніж зазирнути у скриню.

На дні скрині стояв дитячий черевичок. Черевичок Тімо, що в нього батько власноруч узував сина, бо той і досі не навчився вправно зав'язувати шнурки. З черевичка стирчав згорнутий аркушик паперу.

Гарячково затиснувши дорогоцінну знахідку в руці, Іоахим Ріннельт розгорнув папірець. Там стояли лише три фрази, надруковані на машинці: «Підготуйте 15 тисяч. Не звертайтесь до поліції. Чекайте повідомлень».

Знову і знову читав батько ці скупі рядки; очі йому застилали сльози. Щасливі сльози! Минуло чотири дні — чотири дні тривог, тортур, відчаю, — і ось, нарешті, радісна звістка. Тімо живий, Тімо повернеться!

…Комісар Розенбаум не поділяв тих оптимістичних надій. Хіба що злодії — новачки, тому не насміляться вбити дитину. В усякому разі, полохати їх не треба. І комісар суворо заборонив сповіщати пресу про події останнього дня; репортерам було повідомлено, ніби Тімо просто загубився або з ним трапилося нещастя. Щоб підкріпити це, Розенбаум наказав обшукати всі навколишні ліси та водоймища. Зрештою, на прес-конференції, що відбулася ввечері 18 лютого, комісар заявив таке:

— Якби Тімо було викрадено з метою шантажувати батьків, злочинці вже сповістили б їх про свої вимоги: адже тягати за собою або переховувати семирічного хлопчика — справа втомлива й дуже небезпечна. Усе свідчить про те, що Тімо потонув, тим більше, треба взяти до уваги, що, всупереч батьківським пересторогам, він потай ходив рибалити.