Гюнтер Продель - Вбивці на борту

Коли близько 18-ої години машини з співробітниками комісії по вбивствах завернули на Штіфтштрассе, перед дверима будинку вже гомонів чималий натовп; двоє поліцейських перешкоджали найбільш завзятим вдертися до під'їзду. Миршавий, завжди знервований оберкомісар Мершель та його увішані апаратами і сумками колеги ледь пробилися до дверей.

Вже на першому поверсі Мершель відчув різкий трупний запах. Принюхуючись, задер кирпатого носа і пробурмотів:

— Щонайменше дві доби… — Похитав головою, що мало означати: кепські справи, «несвіжі» випадки завжди важко розслідувати.

До комісії входили оберкомісар Мершель, його заступник оберкомісар Брайтер, двоє молодих чиновників так званої «служби пізнання» та поліцейський лікар доктор Вегенер. Коли ця п'ятірка опинилася в кімнаті, де лежав труп, усім забило дух. Брайтер одразу ж. кинувся до вікна, підняв штору і широко прочинив велику раму; у свою чергу, доктор Вегенер закрутив вентиль батареї центрального опалення. Обидва тоді не подумали, до яких сумних наслідків призведуть оті їхні невинні дії.

Тим часом оберкомісар Мершель нахилився над тілом, проте зробив це так рвучко, що з нього злетів капелюх, який за давньою звичкою теліпався на потилиці. Один з його молодших колег ввічливо поспішив підняти капелюха, виніс його до передпокою та повісив на гачок. Як воно не дивно, але й цей вчинок згодом дався взнаки, хоч наслідки були швидше кумедними. Коли за дві години Мершель залишив квартиру Нітрібіт, він зовсім забув про свій головний убір. Меткий Брайтер, натрапивши на капелюха, нечувано зрадів. «Капелюха залишив хтось із відвідувачів жіночки; якщо то був останній відвідувач, він і є вбивцею», — вирішив оберкомісар. Після цього він наказав сфотографувати і ретельно описати прикмети капелюха, — до речі, то був звичайний, дуже поширений зразок, — після чого передав «матеріал» репортерам, аби за допомогою газет здобути відомості про господаря злополучного капелюха. Вже наступного дня на адресу комісії полинули свідчення добровільних помічників; усього їх надійшло аж 256. 116 із них встигли ретельно перевірити, на що пішло багато часу та зусиль, доки Мершель не збагнув, що йдеться про його власність.

Ще однієї фатальної помилки припустилися в перші години розслідування: пані Крюгер, яка терпляче чекала на сходах, коли на неї звернуть увагу, поволі випила усі три пляшки молока та з'їла всі булочки. Спалах апетиту вона потім пояснила тим, що була вкрай збуджена й знервована. Як би там не було, але важливого речового доказу не стало.

Зрештою огляд місця події з його складним ритуалом було закінчено, і оберкомісар Мершель дійшов перших висновків. Мертва була повністю вдягнена, отже, вона не є жертвою зґвалтування. Коштовний персидський килим, простелений біля канапи, було зрушено з місця, одне з крісел перекинуто; все це свідчило про те, що поміж убивцею та вбитою певний час точилася боротьба. Про те саме свідчили невеличка рана на потилиці та простягнута до телефону рука.

Коли труп було сфотографовано з усіх належних позицій і до справи взялися спеціалісти з дактилоскопії, Брайтер висловив думку щодо причин вбивства: мовляв, Нітрібіт загинула від руки грабіжника. Але за якусь хвилину Мершель спростував цю версію, витягши з шухляди скриньку з прикрасами; там були три масивних золотих браслети, кілька обручок з дорогоцінним камінням та чимало інших коштовностей. Проте знахідка не переконала Брайтера.

— То був битий жак, — зауважив він. — Хлоп'яга добре розумів, що з цими цяцьками чималий клопіт: і небезпечно, і заплатять йому бодай десяту частку їхньої вартості. Ні, він шукав готівку.

Тоді Мершель простягнув заступникові сумочку з крокодилячої шкіри, яка сама по собі коштувала десь тисячу марок; всередині лежала пака банкнотів.

— Тоді чом він залишив оце? Тут щонайменше три тисячі.

— Мабуть, поспішав і не помітив. Взагалі, хто ховає у сумочку такі великі гроші?

— Але, любий Брайтере, злочинець мав досить часу, щоб обшукати квартиру. Сумочка ж лежала он на тому кріслі…

— Значить, хлоп'яга десь надбав так багато, що облишив подальші пошуки. Ні, тут пахне виключно грішми.

Мершель лише похитав головою. Він добре знав, що коли Брайтеру щось прийде у голову…

Зітхнувши, оберкомісар залишив своїх підлеглих; поки вони продовжували досліджувати вітальню, він вирішив оглянути інші приміщення.

З вітальні двері вели до спальні. Прочинивши їх, Мершель на якусь мить здивовано завмер на порозі. Добру половину кімнати займало велетенське французьке ліжко. «Засіб виробництва», — всміхнувся оберкомісар. Ліжко було застелене блакитним парчовим покривалом і мало такий вигляд, ніби ним давно не користувалися.