Нестор Коваль - Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Гуслякову дійсно подобалося, як син Хазяїна, якого всі позаочі кликали Дантистом, тихо і невблаганно веде справи «сім’ї». Він бачив, як «малий» зростає на очах, мужніє, стає справжнім лідером. І колись Дантист їм, безумовно, стане. Хазяїн уже потихеньку передає йому справи, а сам шукає усамітнення на полюванні та в колі нової фаворитки. І де потім опиниться він, Гусляков? Кому буде потрібний? Тому зараз керівник безпеки кипів від злості – він мав все менше шансів проявити свій хист.

Гусляков йшов, розмахуючи довгими руками і міцними кулаками – він любив рукопашний бій у всіх проявах; ходив швидко, навіть, можна сказати, стрімко, наче змагався кожної миті, але при всіх своїх видатних фізичних даних всі знали Гуслякова як людину проникливу, хитру, зі своїм сталим комплексом понять про життя, де основний принцип звучав приблизно так: Гусляков ніколи нічого нікому не прощає. Середнього зросту, широкий в плечах, з короткою спортивною зачіскою, енергійний, завжди з напруженим обличчям – начальник безпеки посміхався тільки вдома, коли бачив своїх дітей. Тоді він піднімав краєчки губ і ворушив коротким, наче обрубаним носом і поламаними типово по-борцівськи вухами.

Він починав зі звичайної патрульно-постової рутини в Макіївці, куди після служби в армії його влаштував двоюрідний брат матері, який сам служив начальником у невеличкому районному містечку там же, на Донбасі. Гусляков зарекомендував себе швидко: фізично міцний, кмітливий, цинічний – таких там служило багато, але Микола відзначався тим, що не тільки був готовий виконати будь-яке брудне завдання, але виконати його грамотно і чітко, навіть з таким собі хистом завзятого мента. Начальство оцінило здібності молодого міліціонера – далі він продовжив кар’єру в карному розшуку, де на нього також чекав стрімкий ріст по службі, а згодом – і керівна посада. То були роки, коли на Донбасі часто вбивали, тож будь-якому менту, якщо він хотів нормально жити і мав амбіції, потрібно було знати не тільки входи, але й виходи.

З Хазяїном Гусляров вперше перетнувся, коли той ще працював директором складу, і вони сподобалися один одному: недавній зек і перспективний опер. Кар’єра Хазяїна зростала так само швидко, і його чіпка пам’ять вміла зберігати і виділяти потрібних людей, не втрачати з ними контакту. Згодом він знаходив і перевіряв їх, а тих, хто пройшов іспити, наближував. Гусляков всі ці роки перебував поруч, жодного разу не схибив, тож коли Хазяїн став президентом, він посів пост начальника служби охорони. І дуже сильно тепер дивувався забороні на активні дії.

У кабінеті Гусляков набрав номер колеги зі Служби, звичайно, земляка.

– Петрович, мої вітання. Як сам? Я в порядку, так, на посту номер один. Слухай, у тебе далеко ручка з папірцем? Ні? Запиши, будь ласка, потрібно одну дівку пробити: Зінчук Олександра Василівна, тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року народження, 4 квітня… Ага, так точно, Овен…

За що Саша цінувала Івана, так це за те, що він ніколи не піддавав сумніву доцільність її дій. Навіть тоді, коли карти певний час не розкривалися, і вона діяла, здавалося, навмання, покладаючись на інтуїцію. Іван жартував, що й сам покохав її і вирішив бути з нею, поклавшись виключно на інтуїцію і відкинувши всі раціональні «за» і «проти». Просто зробив крок, наче в прірву, – і все, тож не довіряти Саші дорівнювалося би зраді власних почуттів.

– Слухай, ти не боїшся, що тебе посадять? – лише інколи запитував Іван.

– Посадять – значить, посиджу. Багряний же сидів. І інші сиділи.

– А якщо вб’ють?

– Я завжди згадую в страшні моменти про дівчат і хлопців з УПА. Як їм велося? Вони ж взагалі воювали без всякої надії на перемогу. Просто йшли в ліс – і все… – відповідала Саша.

Вони познайомилися ще в минулому житті – здається, це так давно було, коли завзято переймалися національно-патріотичним рухом. Обидва мали вельми романтичні уявлення про те, що мало відбуватися з країною, і найкоротший шлях до перемоги бачився саме через радикальні організації, силове протистояння з владою, революцію. До того ж все виглядало вельми привабливо: історія, прапори, символіка, утаємниченість, рішуче налаштована націоналістична молодь. Про те, що ця юрба щиро налаштованих молодих людей кишить агентами СБУ і ФСБ, тоді мало хто задумувався. Насправді таке стихійне середовище добре сприяло виявленню проукраїнські налаштованих осіб, постановці їх на облік спецслужб, перманентному нагляду за ними, організації «підстав» або фіксуванню реальних дрібних злочинів – і все, ось вам готовий таємний агент.