Arthur Conan Doyle - Вельможний клієнт

І справді, за кілька хвилин з’явився кур’єр Біллі, котрий і приніс очікуваного листа.

– Той самий почерк на конверті. І цього разу лист підписаний, – задоволено додав детектив, відкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнів. – Наші очікування не виправдалися. Вочевидь, із цим Порлоком у нас нічого не вийде. Послухайте! «Вельмишановний містере Голмс, я більше не можу нічим допомогти вам у цій справі. Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Він мене підозрює. Тільки-но я надписав адресу на конверті, щоб надіслати вам ключ до шифру, як Він несподівано увійшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах підозру. Спаліть шифрований лист – він вам більше не допоможе. Фред Порлок».

Якийсь час Голмс сидів мовчки, тримаючи листа в руці та зосереджено дивлячись на вогонь у каміні.

– Цікаво, – промовив він нарешті, – що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумління. Відчуваючи себе зрадником, він запідозрив звинувачення в очах іншого.

– Той інший, здогадуюся, професор Моріарті?

– Аякже. Коли хтось із цієї компанії каже «Він», то зрозуміло, кого мають на увазі. У них є лише один «Він», вищий над усіма іншими.

– І що ж Він затіває?

– Складне запитання. Коли проти вас постає один із найкращих розумів Європи, а за його спиною – безліч темних сил, можливі будь-які варіанти. Що б там не було, Порлок, мабуть, розгубився. Порівняйте лист із адресою на конверті, написаною до неприємного візиту. На конверті почерк твердий, у листі ж його можна розібрати, лише доклавши зусиль.

– Навіщо ж він таки написав, а просто не покинув цю справу?

– Боявся, що я буду домагатися пояснень, чим накличу на нього неприємності.

– Слушно, – погодився я і, взявши шифрований лист, почав напружено його вивчати. – Можна з глузду з’їхати від розуміння, що в такому клаптику паперу міститься важлива таємниця, в яку неможливо проникнути.

Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумів.

– Можливо, тут усе ж є зачіпки, що вислизають від вас. Розгляньмо проблему при світлі чистого розуму. Ця людина посилається на якусь книжку – це вихідний пункт.

– Щось дуже невизначене, мушу зізнатися.

– І все ж ця проблема, коли вдуматися в неї, не здається мені нерозв’язною. Які вказівки містяться щодо цієї книжки?

– Їх немає.

– Ну, я б так не сказав. Шифрування починається великим числом п’ятсот тридцять чотири. Візьмімо за робочу гіпотезу, що тут ідеться про ту сторінку, до якої нас відсилають як до ключа шифру. Отже, це фоліант. Які ще вказівки є щодо цієї грубезної книжки? Наступний знак – Р2. Що скажете про нього?

– Розділ другий.

– Навряд чи, Ватсоне. Якщо подано сторінку, то номер розділу вже не має значення. Крім того, якщо сторінка 534 стосується лише другого розділу, то розміри першого розділу мали б бути просто жахливі.

– Рядок! – вигукнув я.

– Чудово, Ватсоне! Ви сьогодні у формі! Звісно, це рядок. Отже, починаємо тепер із передбачення наявності грубої книжки, надрукованої у два стовпчики, бо одне зі слів позначене числом 293, а це більше, ніж може поміститися на сторінку в один стовпчик. Тепер ще таке міркування. Якби книжка була рідкісною, він одразу ж надіслав би її мені. Насправді ж він мав намір, поки в його плани не втрутилися, повідомити лише ключ до шифру. А це означає, що книжку я знайду в себе без зусиль. Інакше кажучи, Ватсоне, йдеться про якусь дуже поширену книжку.

– Схоже на те.

– Отже, ми можемо сильно звузити коло наших пошуків, позаяк Порлок посилається на товсту й дуже поширену книжку, надруковану в два стовпчики.

– Біблія! – вигукнув я переможно.

– Авжеж, добре!.. Утім, цей здогад, на жаль, не годиться. Адже саме Біблію найважче уявити в руках у когось із соратників Моріарті. До того ж різних видань Біблії існує така прірва, що він не міг розраховувати на наявність у мене примірника з потрібною нумерацією сторінок. Ні, він посилається на щось конкретніше, він знає напевно, що вказана ним сторінка виявиться тотожною моїй п’ятсот тридцять четвертій сторінці.

– Однак книжок, що відповідають усім цим вимогам, зовсім небагато?

– Саме так. І саме в цьому наш порятунок. Наші пошуки мають тепер обмежитися книжками з постійною нумерацією сторінок, і до того ж такими, які зазвичай є в усіх.

– Якийсь щорічник.

– Браво, Ватсоне! Щорічник! Візьмемо число «Щорічника Вайтекера». Він дуже поширений. У ньому є потрібна кількість сторінок, і видрукуваний він у два стовпчики. – Голмс узяв томик із книжкової полиці. – Ось сторінка п’ятсот тридцять четверта… другий стовпчик… про бюджет і торгівлю Британської Індії. Записуйте слова, Ватсоне. № 13 – «Махратта». Боюся, початок розгадування шаради не надто сприятливий. Сто двадцять сьоме слово – «уряд». Тут уже є якийсь сенс, котрий має, правда, мало стосунку до нас і до професора Моріарті. Тепер подивімося далі. Що ж робить уряд Махратти? На жаль! Наступне слово – «пір’я». Невдача, милий Ватсоне. Доводиться ставити крапку.