Аґата Крісті - Трагедія в трьох діях

– Я гадав, що роль «простого хлопця, який так любить море» набридне йому за півроку. Щиро кажучи, я вважав, що він від неї втомиться. Думав, що далі він гратиме побитого життям світського лева десь у Монте-Карло чи поміщика десь у шотландському Гайлендзі: у нього різноманітний репертуар.

– Однак, – вів далі сер Бартолом’ю, – здається, ми помилилися. Просте життя вабить і не відпускає.

– Людину, яка поводиться театрально, часто сприймають неправильно, – зазначив містер Саттертвейт. – Ніхто не вірить його відвертості.

Лікар кивнув.

– Так, – задумливо мовив він. – Щира правда.

Із радісним «віта-а-аю!» Чарльз Картрайт збіг сходами тераси.

– «Мірабель» перевершила сама себе, – повідомив він. – Дарма ви не пішли, Саттертвейте.

Містер Саттертвейт похитав головою. Він так часто страждав від проблем зі шлунком, перетинаючи Ла-Манш, що не мав жодних ілюзій щодо того, як почуватиметься на кораблі. Цього ранку він спостерігав за «Мірабель» з вікна своєї спальні. Вітер був сильний, і містер Саттертвейт подякував небесам за міцний ґрунт під ногами.

Сер Чарльз підійшов до вікна вітальні й попросив принести напої.

– І тобі треба було піти зі мною, Толлі, – звернувся він до друга. – Хіба це не ти півжиття розповідаєш людям у своєму кабінеті на Гарлі-стріт, що відпочинок на океані страшенно корисний?

– Добре працювати лікарем ще й тому, – відказав сер Бартолом’ю, – що не треба виконувати власні рекомендації.

Сер Чарльз розсміявся. Він і досі ненавмисне грав свою роль – роль жвавого і дружнього моряка. Він був надзвичайно вродливим чоловіком, з приємними оку пропорціями, витягнутим веселим обличчям і сивиною на скронях, яка додавала йому поважності. Його вигляд повністю відповідав тому, ким він був. Насамперед джентльменом, а вже потім актором.

– Ти був сам? – запитав лікар.

– Ні. – Сер Чарльз повернувся взяти напій з таці спритної покоївки. – Мені допомагала Еґґ.

Почувши нотку зніяковіння в його голосі, містер Саттертвейт різко звів очі.

– Міс Літтон-Ґор? А що, вона тямить у мореплавстві?

Картрайт з гіркотою розсміявся.

– Через неї я почуваюся новачком, який моря не бачив, але я вчуся – завдяки їй.

В голові містера Саттертвейта швидко замиготіли думки:

«Цікаво, Еґґ Літтон-Ґор – можливо, тому йому тут не набридає. А ще вік, у нього небезпечний вік, у такому завжди думають про молодих дівчат…»

Сер Чарльз вів далі:

– Море – хіба може бодай щось із ним зрівнятися? Сонце, вітер, море – і проста хатинка, щоб було куди повертатися.

І він задоволено озирнувся на будинок за своєю спиною, будинок, у якому були три ванні кімнати, гаряча та холодна вода в кожній спальні, найсучасніша система центрального опалення, найновіші електронні прилади, штат покоївок, шеф-кухар і посудомийниця. Здається, сер Чарльз дещо по-своєму інтерпретував вираз «просте життя».

З будинку вийшла висока й дуже негарна жінка й важкими кроками підійшла до них.

– Доброго ранку, міс Мілрей.

– Доброго ранку, сере Чарльзе. Доброго ранку. (Легкий кивок двом іншим джентльменам.) Ось меню вечері. Можливо, ви захочете щось у ньому змінити?

Сер Чарльз взяв меню й забурмотів:

– Поглянемо, диня канталупа, борщ, свіжа скумбрія, шотландська куріпка, суфле «Сюрприз», канапе «Діана»… Ні, гадаю, я нічого не змінюватиму, все чудово, міс Мілрей. Гості прибудуть потягом о пів на п’яту.

– Я вже дала Голґейту вказівки. До речі, сере Чарльзе, якщо ваша ласка, то дозвольте сказати, буде краще, якщо я сьогодні повечеряю з вами.

Сер Чарльз страшенно здивувався, але люб’язно відповів:

– Дуже радий, міс Мілрей, звичайно… але… ем… Міс Мілрей спокійно пояснила.

– Інакше, сере Чарльзе, за столом буде тринадцятеро людей, а люди часто забобонні.

З тону міс Мілрей було зрозуміло, що вона готова хоч щовечора частувати тринадцятьох гостей без найменшого хвилювання. Вона вела далі:

– Думаю, тоді все узгоджено. Я повідомила Голґейта, що машиною треба забрати леді Мері та Беббінґтонів. Усе правильно?

– Абсолютно. Я саме збирався вас попросити.

Із трохи зверхньою усмішкою на суворому обличчі міс Мілрей пішла геть.

– Це, – святобожно промовив сер Чарльз, – просто неймовірна жінка. Я завжди боюся, що вона прийде й почне чистити мені зуби.

– Втілення завбачливості, – сказав Стрендж.

– Вона працює на мене вже шість років, – додав Картрайт. – Спершу була моєю секретаркою в Лондоні, а тут, я вважаю, вона щось на кшталт економки найвищого розряду. З нею в будинку все працює як годинник. І от раптом, уяви собі, вона хоче піти!