Василий Лысенко - Наказ лейтенанта Вершини

На наступній сторінці запис зроблений фіолетовим чорнилом: «Давно не заглядав до щоденника. Не було ні часу, ні бажання. Нарешті перемога! Мені пощастило розіграти чудовий спектакль. Вершина і інші «товариші» мали можливість переконатися, що «товариш Сиволап» — це людина, безмежно «віддана» ідеалам світової революції. Я задоволений собою. Врятував «товариша» Вершину від «явної загибелі». Операція пройшла блискуче. Ні, недаремно навчали нас наші вчителі. У загоні отамана Голого виявилися зрадники. Вони змовилися між собою і вирішили йти просити в більшовиків милосердя, пробачити їм класову сліпоту. Про це стало відомо Консулу. І сотник (слово «сотник» підкреслене червоним олівцем) вирішив ліквідувати перебіжчиків і зміцнити моє становище. Під час бою за хутір Вишневий отаман Голий наказав тим перебіжчикам атакувати більшовиків. Ті зраділи і побігли здаватися. І в цей час Голий поранив Вершину. Перебіжчики наближалися до мене. Ніхто з них не стріляв у мій бік. Я «хоробро» кинувся на зрадників, бо нічим не ризикував. Перед боєм Консул висипав порох з їхніх патронів. Я, як зайців, перестріляв тих «вояків» і потім на своїх плечах виніс з поля бою Вершину. Так я став «героєм». За свій «подвиг» я був нагороджений довір'ям впливового Вершини, колишнього наймита пана Хоткевича».

На наступній сторінці знову запис про лейтенанта Вершину. Сиволап злорадно описував, як при допомозі працівника міліції Шарпинського та інших вірних людей пощастило звести наклеп на колишнього командира червоних козаків Павла Гармату. «Червоний козак» був звинувачений у зраді, і незаперечно доведено, що він тісно співробітничав з кайзерівцями та петлюрівцями. Як і треба було сподіватися, Вершина взявся виручати Гармату, але нічого не зміг довести, бо Шарпинський надійно підготував п'ять свідків-«очевидців». Тепер Вершині довго доведеться переживати ту історію. Надто виразна пляма впала на його наймитську біографію. За операцію довелося вручити Шарпинському тридцять п'ять золотих монет. Жаль, Що я не маю доступу до скарбниці пана Хоткевича. — Слова «до скарбниці пана Хоткевича» підкреслені червоним олівцем. — Як мені потрібне зараз золото! І знаю, що воно лежить у цьому глибокому підземеллі. Досить натиснути на мідні блискітки, як непорушні кам'яні стіни оживуть і відкриється шлях до скарбниці, але не знаю, як треба тиснути. Пан Хоткевич навіть мені, своєму найближчому другу, не відкрив таємницю. Не раз казав, що хід до скарбниці відкривається інакше, ніж із Зоряної кімнати. Тут діє зовсім інша механіка. Я легко можу проникнути в будуар, в колгоспну комору, в Зоряну кімнату, але шлях до золота и фальшивомонетні мені закритий». (Майже весь цей запис акуратно й старанно підкреслений рівною червоною лінією.)

Юрко ще раз уважно прочитав сторінку. Окремі місця запам'ятав, щоб поміркувати над ними, і знову заглибився у щоденник: «Маючи потрібну кількість золота, я міг би перейти кордон, поселитися на півдні Франції або виїхати до Америки, купити віллу на березі моря і спокійно чекати настання кращих часів. А рушати за рубіж без золота — марна справа. Там я нікому не потрібний, ніхто мене там не чекає — я буду приречений на голод і жалюгідне існування. Я не вірю, що більшовики-комуністи протримаються довго. Не можуть вони протриматися, не зуміють вони вистояти проти такої могутньої, розвинутої держави, якою є на сьогодні Німеччина. І я певен, що Гітлер піде рано чи пізно на Схід. Учора прибув Консул і ознайомив мене з радісними новинами, передав привітання від моїх друзів. Як я заздрю їм, заздрю і сподіваюся на їхню допомогу. Є надія на зустріч. Але знову на заваді постає золото! Зараз у мене лише тисяча золотих монет. Це мізерія! Вирушати у відкрите море з такою сумою — безглуздя. Хай вони лежать у тайнику і чекають свого часу. Їх надто мало на придбання вілли на березі моря. Часом приходжу в підземелля, дістаю з тайника свій скарб і перераховую монети. Їх блиск пробуджує в мені надію на кращі часи.

Консул готує замах на лейтенанта Вершину. Давно пора усунути з нашого шляху цього більшовика-фанатика. І все ж я заборонив Консулу здійснити цю акцію. Не час. За спиною лейтенанта відчуваю себе певніше. Як-не-як, а ця людина вірить мені і може з часом стати в пригоді.

Діяти! Споювати, розбещувати, підривати економіку!

Намагався сплести павутину навколо комірника Василя Берегового. Не зміг. Треба заприятелювати з Береговим. Увійти в довір'я, зав'язати тривке знайомство. Пан Хоткевич не раз розповідав мені, що предок цього Берегового був неабияким майстром, і він виготовляв хитромудрі замки для підземелля. Цей майстер разом з своїми спільниками викрав план підземелля, на якому позначено вхід до скарбниці. Як би я хотів стати власником цього плану! Я вірю, що є можливість проникнути в скарбницю! І якесь шосте чуття говорить мені: ключ до скарбниці зберігається в Берегового! Якась же ниточка, що веде до таємниць підземелля, мусить лишитися в цій родині. Треба діяти!