Владлен Суслов - Останній рейс

— Для цього ми тут і сидимо. Якщо зараз його пропустимо, то коли ще побачимо? А те, що він їхній керівник — згоден. Ти знаєш, як він одягнений?

— Звідки я знаю? Ти ж не дав подивитись.

— Весь у білому: і костюм, і черевики, і капе… — Альоша затнувся. На ґанку з'явився незнайомий з великим пакунком в цупкому жовтому папері. — Вийшов! Вийшов! Та не дивись! Тобі кажуть! — засичав Альоша і неприродно голосно зареготав. — Здорово мені вчора пощастило! З першого разу отакенного окуня витягнув. Всі ахнули. Кілограмів п'ять або навіть шість.

— Коли ж встиг? — не зрозумів Вітя. — Що ти заливаєш?

— А щук скільки! Ого-го! — моргаючи спантеличеному приятелеві, заторохтів Альоша.

Нарешті Вітя втямив.

— А ми вчора волоком ловили, — не лишився він у боргу. — Теж здоровенну щуку вицупили, а потім судаків… Йоржів… лящів і ще… в'язів, — перелічував він перші-ліпші породи риб, що спадали йому на думку. — Юшку варили! М-м! Така смачна!..

Незнайомець, не звертаючи уваги на хлопців, пройшов мимо них на вулицю. Друзів наче вітром підхопило.

Навіть і гадки не маючи про це, незнайомець завдав Альоші та Віті багато клопоту. Він не пропускав жодного магазину, подовгу простоював біля прилавків, розглядав тканини, капелюхи, галстуки, навіть приміряв макентоші, черевики; особливо довго затримався у магазині грампластинок.

Через вітрину хлопці бачили, як незнайомець, поклавши пакунок на прилавок, допомагаючи собі руками, щось переконливо доводив продавцеві. І раптом, схопивши пакунок, стрімголов вискочив на вулицю.

Вітя та Альоша ледве встигли відскочити убік. Але незнайомець нічого не помітив, сердито буркотів собі під ніс: «Неподобство! Коли це припиниться? Можу ж я кінець кінцем купити те, що мені до душі! Не розумію, що в тім поганого, коли мені подобається твіст або рок-мамбо?»

Перетнувши вулицю, він зайшов до невеликої перукарні, де нікого не було, лише перукар нудьгуючи стояв на дверях.

— Диви, вони один одного знають, — шепотів Вітя, спостерігаючи, як незнайомець потис руку майстрові, що вибіг йому назустріч, розплившись в шанобливій усмішці.

— Завтра ми повинні знати все про цього перукаря, — рішуче сказав Альоша. — Вони в одній компанії.

— Як же ти узнаєш?

— Та мало як? Підемо, наприклад, підстригатися, попросимо книгу побажань. Бажаємо, мовляв, написати подяку. Тут він, хоч-не-хоч, назве своє прізвище, ім'я та по батькові. Потім в першому-ліпшому кіоску міськдовідки дадуть його адресу.

— Ми ж учора підстригались, — скривився Вітя.

— Та ну тебе! Ти слона виведеш з терпіння! Скажемо, нам під машинку треба.

Вітя аж голову похилив.

— Я сам пострижусь під машинку, — мужньо заявив Альоша. — Можеш не переживати за свою чуприну.

А тим часом перукар підрівняв незнайомцеві волосся на потилиці і скронях, чимось намастив його і уклав модною зачіскою. Потім, не кваплячись, дбайливо почистив щіткою піджак клієнта і відступив, милуючись ділом своїх рук.

На подив товаришів, незнайомець не збирався йти і, розвалившись у кріслі, вів розмову з майстром. Заклавши руки в кишені куцого халата, з-під якого виглядали вузенькі модні штани, перукар, довгов'язий, з прищавим, нахабним обличчям, посміхався і заперечно хитав головою. Жестикулюючи, незнайомець в чомусь гаряче його переконував; нарешті відчайдушно махнув рукою і дістав гаманця.

— Дивись, дивись, гроші дає! — доповів товаришеві Альоша, що спостерігав цю сцену крізь щілину між фіранками.

Перукар зник за перегородкою, виніс невеликий пакунок і подав його незнайомцеві.

— Все! Виходить! — повідомив Альоша і, побоюючись, що їх помітять, разом з Вітею пристроївся до черги, яка стояла біля кіоска з морозивом.

Друзів весь час переслідувала думка — що за пакунок виніс незнайомець од Матвійовича? Спочатку вони вирішили — Півень передав пістолети, а можливо, навіть гранати або вибухівку. Та потім обидва відмовились од свого припущення. Вже надто тонким був шпагат, яким перев'язано пакунок, для такого вантажу. І пакунок незнайомець ніс легко, без помітних зусиль, невимушено розмахуючи ним, а в перукарні навіть недбало кинув на стілець. Може, там документи? Але які? А може, фальшиві гроші?.. Тепер до цього так і не вирішеного питання приєдналися ще нові. Який зв'язок між незнайомцем і перукарем? Випадково чи навмисне зайшов він у цю непоказну перукарню? І що в новому пакунку?

Незнайомець підійшов до триповерхового цегляного будинку з химерними, подекуди вже обваленими кахляними прикрасами. В палісаднику чоловіки грали в доміно, азартно стукаючи по столі кісточками.