Анатолий Рыбаков - Постріл

Свиридов наказав своїм людям підходити по одному з усіх боків, так, щоб о десятій опинитися біля «Гротеску», троє — біля головного входу, троє — біля заднього, у дворі.

Рівно о десятій Свиридов відчинив двері і з двома співробітниками зайшов у «Гротеск».

Вигляд людей у шкірянках, що зупинилися біля дверей, не залишав сумнівів у тому, хто вони такі. Все змовкло. Урвалася пісня в кутку, закляк офіціант з кухлями в руках, гравці прикрили карти — хто долонями, хто ліктями, замовкли парубки й наквацьовані дівиці.

Тишу розпанахав істеричний жіночий зойк:

— Облава!

Зойк обірвався, всі мовчали.

— Нікому не вставати! — наказав Свиридов. — Офіціант!

— Слухаю! — відповів офіціант, усе ще тримаючи в обох руках чотири кухлі з пивом.

— Іди вниз, скажи Василеві Івановичу, Сіренькому і всім, хто там є, щоб виходили.

— Слухаю. Буде виконано.

Офіціант поставив кухлі на прилавок, витер руки фартухом і зник за завісу.

У задньому приміщенні «Гротеску» в напівпідвалі за столом сиділи четверо, на столі лежали карти й гроші.

— Василю Івановичу, — сказав офіціант, — вам звеліли вийти.

Василь Іванович, опасистий, дужий чолов'яга років п'ятдесяти, з красивою сивиною на скронях, з прямим, важкуватим поглядом, не випускаючи карт з рук, спитав:

— Скільки їх?

— Троє.

— Скажи, зараз вийдемо. Іди!

Офіціант позадкував і вийшов.

Василь Іванович поклав карти на стіл, простягнув руку, відчинив задні двері. Смуга світла впала на вузькі круті сходи.

Згори пролунав голос:

— Виходити по одному. Хто вийде зі зброєю, буде застрелений на місці.

Василь Іванович зачинив двері.

— От сволота, не дали банк додержати, яка карта йшла!

— Складна справа, — сказав Миші Свиридов. — Головний — це Василь Іванович, аристократ…

— У якому розумінні?

— Не граф, не князь, а маравіхер, кишеньковий злодій вищого класу, витягає гаманці в солідних людей. Сіренький, той, що виходив із Шаринцем з «Гротеску», — помічник Василя Івановича. Щодо Шаринця, то він і зовсім був дрібний злодюжка, котрий витягав з кишені все, що завгодно, аж до носовичків. Отож: торік, — вів далі Свиридов, — Василь Іванович, як злісний рецидивіст і соціально небезпечний елемент, дістав п'ять років. Але втік. Сумнівно, щоб після втечі він наважився на таке безглузде вбивство, яким уявляється вбивство Зиміна. Після втечі вони, як правило, відсиджуються в закутку. І не міг він змінити свою злодійську професію на іншу, до того ж іще небезпечнішу: він не молодий. Загалом, проти нього жодних доказів. Наш єдиний доказ — Шаринець. Ми маємо довести, що вбив Шаринця Сіренький, вони разом вийшли з «Гротеску». Ось розклад дачних поїздів по Брянці. Якщо припустити, що вони виїхали поїздом за п'ятнадцять на шосту, а повернувся Сіренький поїздом за чверть о восьмій, то він мав бути відсутній у «Гротеску» мінімум години три-чотири, десь між п'ятою й дев'ятою. Твої хлопчики стверджують, що він вийшов разом із Шаринцем і сів з ним на трамвай. А ось Василь Іванович та ще чоловік з двадцять постійних відвідувачів «Гротеску» стверджуватимуть, що Сіренький нікуди не виходив. Тим паче, що вони із Шаринцем виходили через чорний хід. Отак-то, мій голубе. І все ж треба починати.

Сіренький був нічим не примітною людиною; цією особливістю його нагородили і природа і багаторічна звичка бути непомітним — безликий, інертний, сонний. Мишу вразило те, що Шнира й Паштет упізнали його на фотографії. Навіть важко визначити його вік. Років двадцять п'ять, а може, й тридцять п'ять.

Свиридов записав у протокол його справжнє прізвище, ім'я, по батькові, рік і місце народження і тому подібне, потім спитав:

— Що ви можете сказати з приводу вбивства громадянина Попова Володимира Степановича, він же Шаринець?

Сіренький знизав плечима:

— А що можу сказати? Нічого не можу сказати. А хіба його вбили?

— Ви про це не знаєте?

— Не чув про це.

— Ви були з ним знайомі?

— Знав, є такий Шаринець, бачив разів зо два в «Гротексу».

Він так і сказав: «Гротексу».

— Ви були з ним знайомі?

— Ну як? Як з усіма.

— А де ви були шостого червня ввечері?

Сіренький подумав, непевно сказав:

— У «Гротексі», мабуть, атож, точно, в «Гротексі».

— Що робили?

— У карти грав.

— З ким?

— З людьми, з тими, кого ви зі мною забрали.

— А вночі де були?