Всеволод Нестайко - Агент СД

— У нас обох! — перебив його Всеволод Казимирович.

— Це він, щоб розплачувався не я один, — усміхнувся професор Петриківський. — Хоча ідея належить, вибач, Сево, мені. Та не про це зараз річ. Ми дізналися, що кооператив «Варіант» займається пошуком і впровадженням екологічно ефективних винаходів. І нещодавно група спеціалістів, що співробітничає з кооперативом, винайшла оригінальні фільтри для знищення чадного газу в автомобільних вихлопах. Є можливість за допомогою виробничого кооперативу швидко налагодити виготовлення фільтрів. Але для цього потрібні гроші. Негайно. Кооператив наштовхнувся на байдужість бюрократів. І от виникла ідея…

— В обох! — знову втрутився Стародуб.

— Яка різниця? — знизав плечима Петриківський.

— Різницю ти відчуєш, коли справа дійде до суду.

— Суд мене не лякає. Я свідомо ішов на це… Почали ми з себе. Я і Сева віддали все, що мали. Але цього було не досить. І тоді виникла думка звернутися до тих учених, внесок яких у забруднення навколишнього середовища, у спричинення екологічної катастрофи найбільший. Я нікого не шантажував, не погрожував, не вимагав. Це легко перевірити. Я звертався до їхнього сумління і розуму. Говорив, на що потрібні гроші. Звертався до тих, кого знав і в порядність кого вірив. Наводив приклади самовідданості вчених, громадянської мужності і благородства, згадував академіка Сахарова. Одне слово, не шантажував, а намагався переконати. А називаючи себе агентом «СД», розшифровував цю абревіатуру, як Совість і Дія. Бо зараз для збереження життя на землі однієї совісті вже замало. Потрібні дії — активні, негайні, масові… А те, що я не називав свого прізвища, а обрав такий таємничий псевдонім, теж мало свій психологічний вплив. Та й хіба сам отой телепатичний контакт на «сердитому дереві» не був таємничий?.. І ще — вірте не вірте — а я не певен, чи все, що я говорив моїм колегам, говорив я сам. У мене було таке враження, наче хтось підказував мені деякі думки. Я відчував навіть якийсь трепет, що, може, передавався й моєму співрозмовникові…

— Так! — подала раптом голос Милочка. — Я коли почула, як ти сказав «агент СД», мене всю аж пересмикнуло, паче струмом ударило… Я думала, що тобі той «агент» дзвонить, а то, виявляється, ти…

— Це, Толю, мабуть, перший у моєму житті випадок, коли, не відкриваючи кримінальної справи, я познайомився із «злочинцем» і після цього, можна сказати, закриваю справу — за відсутністю злочинної дії. Хоча факт певного порушення законності, може, і є.

— Скажи відверто, Стьопо, ти певен на сто відсотків, що якби ми з тобою не поїхали зранку в ту районну лікарню провідати Дикого і не побачили на зворотному шляху Милочку, Женю й Вітасика, і не зацікавилися, і не пішли, кинувши машину, за ними, і не були свідками тієї дивовижі біля «сердитого дерева…» — ти певен на сто відсотків, що Петриківський би прийшов до нас?

— Певен. Особливо після того, що сталося з Диким. А він би про це через день-два дізнався.

— Може, й так… Ти знаєш, мені аж боляче було дивитися на нього, коли ти сказав про затримку рекетирів, про Дикого, про те, як ми опинилися в лісі…

— Мені самому стало його жаль. Адже об'єктивно вийшло, що це через нього постраждав Дикий. Якби не було того переказу, рекетири б не… Бо до того фінансові справи кооперативу були не дуже…

Вони, як завжди, сиділи на балконі і дивилися на вечірні вогні міста. Хоч було вже й холодно. Але Ніна Олександрівна не дозволяла палити в квартирі.

— Так Яворський, кажеш, теж претензій не має, — промовив капітан Попенко.

— Жодних. Я говорив з ним дуже відверто і щиро. Все розповів, не називаючи, правда, прізвищ. Так, як домовилися. Він уважно вислухав і сказав: «Шкодую тільки про одне — що не мені першому спало це на думку, що не я агент „СД“. Але я — Добровольський. Цим усе сказано».

— Отже, позивачів нема. Яворський — Добровольський. Помазан мало не побив мене за втручання… Справу «агента „СД“» можна закривати.

— Порядні все-таки вони люди… Обиватель з такими грошима добровільно б ніколи не розлучився.

— Совість і Дія… На них уся надія.

— Так… Дія… дія… Органи правопорядку мусять керуватися у своїх діях чіткими параграфами законів. Інакше порядку не буде. А ми з тобою от уже втретє стикаємося з явищами незбагненними і неймовірними. До яких ніякого параграфу не підбереш.

— Ич який! Порядку захотів! Хочеш залишитися без роботи?