Всеволод Нестайко - Агент СД

— Цікаво, — усміхнувся Степан Іванович. — Але трохи наївно. Вам не здається?

— Я розумію, — погодився Дикий. — Повірити важко. Але це так. Я кажу правду.

— Ви поклали гроші на рахунок кооперативу?'

— Авжеж. Це можна перевірити.

— Але право розпорядження фінансами кооперативу належить вам?

— Так, — він почервонів. — Але існує правління. Воно…

— Воно знає про анонімний грошовий переказ?

— Ще ні. Всі у роз'їзді.

— Вам не здається дивною сума переказу?

— Звичайно.

— Невже ви вважаєте, що це подарунок чесного доброго дядечка?

— Ви гадаєте, що… — Дикий не договорив: в очах його майнув переляк.

— Вам не спадало на думку, що хтось хоче «відмити» гроші, які належать так званій «тіньовій» економіці?

— Я не подумав про це, — він то червонів, то бліднув.

— А що ви можете сказати про Цигана і Рудого?

— Нічого. Не знаю… ні Цигана, ні Рудого.

— Справжні їхні прізвища Комаров Євген Романович та Мамлюк Аркадій Семенович.

— Ні. Не знаю таких, — похитав головою Дикий.

— Дивно. А вони сьогодні приходили, питали вас. Один такий високий, з довгим білявим волоссям. Другий нижчий, чорнобородий, з сережкою в одному вусі.

По обличчю Дикого пробігла тінь, очі оскляніли, на вилицях заходили жовна.

— Не пригадуєте? — спитав Горбатюк.

— Ні, — крижаним голосом сказав Дикий.

— І прізвище Пищенко нічого вам не говорить? Степан Данилович? С. Д.? — на останніх двох літерах Горбатюк зробив наголос, вимовив їх з притиском.

Дикий опустив очі.

— Ні. Нікого з названих вами осіб я не знаю. Не знайомий з ними. У вас, видно, якась хибна інформація.

— Можливо… можливо… Але погодьтеся, що на моєму місці ви теж не дуже задовольнилися б нашою з вами розмовою. Багато непереконливого і, я б навіть сказав, підозрілого.

— Я згоден.

— Хоч у цьому нема суперечностей.

— Але повторюю — я кажу правду. Рано чи пізно ви переконаєтесь в цьому.

— Буду радий, якщо це станеться. На всяк випадок ось вам мої координати — телефон, прізвище, ім'я, по батькові.

У цей час на тумбочці біля стіни задзвонив телефон. Дикий розгубився і очікувально-запитально глянув на капітана.

— Що ви… що ви… будь ласка! — зніяковів Горбатюк. — Ви у себе вдома.

Семен Панасович зняв трубку:

— Алло… Я… Так… Ні.. Не зможу… Подзвони завтра… Потім поясню… На добраніч! — він поспішливо поклав трубку, наче боявся, що капітан вирве її з рук і втрутиться в розмову.

Горбатюк підвівся:

— Пробачте, що забрав у вас стільки часу і набридав своїми питаннями. Така вже у нас робота, — він усміхнувся і розвів руками.

— Нічого-нічого. Я вас розумію, — Дикий зітхнув з полегкістю.

Але, стоячи на порозі, Горбатюк обернувся:

— Скажіть, а чому ви не хотіли відчиняти? І просили хазяйку сказати, що вас нема?

Дикий знітився:

— Просто… Зараз такий час.

— Когось боїтесь?

— Ні… але… — Семен Панасович явно не хотів продовжити розмову.

— Ну, гаразд… ще раз вибачте… До побачення! — і капітал зачинив за собою двері.

Домовленість між капітанами Горбатюком та Попенком з одного боку і Женею та Вітасиком з другого була такою: хлопці клятвено обіцяли не робити жодних спроб самостійного розшуку, а капітани твердо гарантували їм інформацію про весь перебіг розслідування справи агента «СД». Правда, за умови додержання цілковитої секретності. «Нікому чужому сторонньому інформація не повинна передаватися!»

Чужому!

Сторонньому!

Але хіба ж Милочка Петриківська була чужою, сторонньою?

Та це ж з неї все почалося! З її тата! Вона, можна сказати, найзацікавленіша у цій справі особа.

І коли хлопці дізналися про зустріч капітана Горбатюка з головою правління кооперативу «Варіант» Диким і про те, що підозри щодо нього дедалі зростають, мовчати було просто несила.

Хлопці кріпилися першу перерву, другу, а на третій уже не витримали, відкликали Милочку подалі за ворота школи, до закритого кіоска «Союздруку», щоб ніхто не почув справді чужий і сторонній, і, перебиваючи один одного, зашепотіли, озираючись:

— Агент «СД», вважай, уже на гачку!

— Ще пара днів — і йому гаплик!

— Що? Що ви кажете! — прошепотіла вражена Милочка. — А хто, хто це?

Хлопці перезирнулися: говорити чи ні — то вже конкретна інформація, а слідство тільки починається, і капітани попереджали не раз — поки ведеться слідство і вина не доведена, називати підозрюваних не можна.