Всеволод Нестайко - Агент СД

— А от хлопцям треба категорично заборонити займатися розшуком, стежити і підглядати. Бо це погано скінчиться. Хоч Женя й не признається, відмовляється, але оті сліди на його щоці й носі — не результат випадкового падіння, як він каже. Я певен.

— Та скільки ж уже говорилося. Я весь час наполягаю, щоб вони самі нічого не робили.

— То такий народ, що треба ставити питання руба.

— Мабуть, доведеться.

Так несподівано й категорично було вирішено питання про участь Жені й Вітасика у розслідуванні справи про агента «СД».

Наступного дня хлопці капітана Горбатюка доповіли з Жовтневого, що до правління кооперативу «Варіант» приходили Рудий і Циган — питали Дикого. Та, крім старої хазяйки, нікого не застали.

Покрутилися на вулиці, почекали трохи і поїхали ні з чим.

А надвечір з'явився Дикий.

Капітан Горбатюк негайно виїхав у Жовтневе.

Довго не відчиняли.

Степан Іванович помітив, як у вікні мелькнула лисина і вуса.

Але й після цього не відчиняли.

Горбатюк загрюкав у двері дужче й вимогливіше. Один з його хлопців стояв на вулиці біля воріт, другий ховався за сараєм. Нарешті дзвякнула клямка, і на порозі з'явилася хазяйка, маленька гостроноса бабуся у хустці і теплій безрукавці:

— Хто це двері виламує? Що таке?

— Пробачте. Довго стукав, вирішив, що не чуєте. Мені Дикого. Семена Панасовича.

— Нема його.

— Пробачте… Мені здається, ви помиляєтесь.

— Коли здається, перехреститися треба.

Капітан був у цивільному, і хазяйка виявляла твердість і непохитність. Капітанові не лишалося нічого, як витягти службове посвідчення. Хазяйка піднесла його до світла, що падало з сіней, уважно роздивилася.

— Так би й сказали. Проходьте.

Вона пропустила Горбатюка в хату, защепила клямку і гукнула від дверей:

— Семене Панасовичу! Це з міліції. Виходьте!

З дверей другої кімнати визирнула лиса голова. Очі були стривожені:

— Ви до мене?

— Семен Панасович Дикий? Добрий день! Якщо дозволите?

— Заходьте.

Кімната, у яку зайшов Горбатюк, була заставлена шафами. Ні стільців, ні столу не було. Лише біля вікна стояло ліжко з пірамідою подушок, під мереживним покривалом, накритим зверху гаптованим рушником.

Дикий провів його далі, у сусідню кімнату. Тут уже стояв великий стіл, багато стільців, диван. На стіні висіли якісь діаграми, графіки і портрет сивого бороданя, незнайомого Горбатюку. Це, мабуть, було робоче приміщення правління кооперативу «Варіант». Капітан помітив ще одні двері, які вели у передпокій і надвір — другий окремий вхід. «Для маневру», — подумав Степан Іванович.

— Сідайте, — запросив Дикий. — Чим зобов'язаний?

— Пробачте, будь ласка, за пізній візит. Але ви так рідко буваєте вдома, що піймати вас просто неможливо.

— Так. Я багато їжджу. Такий зараз у нас період. Організаційний. Багато різних справ. Кооператив тільки починає свою діяльність…

«Гарна діяльність!» — не без іронії подумав капітан і спитав:

— А якого, пробачте, роду ваша діяльність? Якщо не секрет?

— Взагалі-то не секрет. Але я людина забобонна і не люблю анонсувати справи, успіх яких залежить до певної міри від збігу обставин, випадковості і удачі.

«Ловко закручує!» — знову подумав капітан:

— Але все-таки… Хоч натякніть.

— Діяльність наша пов'язана з науково-технічним прогресом, з впровадженням нової технології. Одне слово — з наукою.

«От-от! Спеціалізація на шантажі вчених. Хитро!»

— Трохи, правда, туманно… Але… дозвольте поставити вам кілька питань…

— Якого характеру? — очі Дикого дивилися пильно й пронизливо.

— Ви, звичайно, можете не відповідати. Розмова у нас неофіційна, приватна. Це аж ніяк не допит… Якщо ви вважатимете, що відповіді можуть вам зашкодити, ніхто вас не силує…

— Питайте. Я догадуюсь, що вас цікавить. Я був майже певен, що та дівчина на пошті доповість вам. Так вона дивилася…

— Ви помиляєтесь. Вона нам не доповідала. Та оскільки ви самі зачепили цю тему…

— Так. Я одержав велику суму грошей. Для кооперативу. Але… не знаю від кого.

— Що? — капітан глянув Семену Панасовичу просто у вічі. «Ну й ловкач!»

Дикий очей не відводив:

— Ви не вірите. Але це правда. От дивіться. — Він витяг з кишені і простягнув капітанові жовтуватий чотирикутничок цупкого паперу — талон до поштового переказу. На зворотному його боці було написано: «Прийміть мій скромний внесок у благородну справу Вашого кооперативу. Бажаю успіху. СД».

— На переказі було прізвище Добровольський Станіслав Олександрович. Але за вказаною адресою такий не проживає. Та й квартири сімдесят сім у тому будинку немає. Остання п'ятдесят восьма.