Володимир Бєляєв - Місто біля моря

Признатися, Максим Яковлевич нічого особливого не втратив від наказу Печериці. Гарних техніків у місті було мало. Назарова негайно ж прийняли на роботу в шляхову контору. Він став креслити плани нових шляхів, які ведуть до кордону.

Парові котки для цих шляхів ремонтували в нас, у фабзавучі, і тому Назаров іноді приходив до нас.

Одного разу Ковакевич, вітаючись з Назаровим, сказав:

— А-а! — а! Максиме Яковлевичу, жертва режиму Печериці! Ну як, він ще до вашої контори не добрався?

— До нас йому дорога заказана, — сказав Назаров, — Ми зараз на військове відомство працюємо. Нашими справами Михайло Васильович Фрунзе з Москви цікавиться, а йому однаково, якою мовою людина розмовляв, аби душа у тої людини радянською була!..

Коли ввечері, після чергування у ЧОПі, ми поверталися разом з Маремухою в гуртожиток, Петро сказав мені:

— Досадно все ж таки, Василю, що ми того бандита живим випустили. Така промашка! Я боюсь, як би про це не довідався Печериця. Дізнається — і почне яму копати під Нестора Варнайовича. От, скаже, яких бельбасів він виховав! І пакостити буде Полевому.

— Не бійся, Петрусю! Картамишев Полевого в обиду не дасть. Ми Полевого ще по радпартшколі знає. Адже Полевой там секретарем партійного осередку був. Він старий більшовик, робітник у минулому… А Бобир — шляпа, це факт. Уявляєш, як здорово було б, коли б Сашко того диверсанта уколошкав!

— Ще б пак! — сказав Маремуха похмуро.

Після тієї ночі, коли ми вартували в ЧОПі, погода змінилась. Третій день падав густий сніг, замети сягали до вікон, і щоранку, перш ніж почати формування, ми дерев’яними лопатами відкидали сніг із стежки, яка вела від дороги до ливарні.

Сьогодні зранку Козакевич доручив мені підготувати шишки для формування на завтра.

Я вже взявся за другий лист із шишками, як до мене підійшов Яшко Тиктор. Білявий чуб його розвівався за два кроки від мене. Тиктор сів навпочіпки і закурив, пускаючи в дверцята грубки синюватий дим. Стежачи за ним одним оком, я мовчав, розуміючи, що Яшко хоче почати розмову зі мною. Після того вечора, коли Тиктор не з’явився на тривогу, він сторонився нас, ні з ким не розмовляв і зразу ж після занять ішов до себе додому, на Циганівку. Він жив у цьому передмісті, недалеко від вокзалу, разом з батьком.

Затягтися останній раз цигаркою, Яшко кинув недокурок на розжарені брили коксу і, проходячи нова мене, мовби ненароком кинув:

— Ну-с, товаришу член бюро, коли ви мене судити будете?

— Ти хочеш запитати, коли буде на бюро обговорюватися твоє питання?

— Ну, чи не все одно? — промимрив неуважно Яшко і, підсунувши до себе замість стільця бляшанку з графітом, усівся навпроти мене.

— Якщо тебе цікавить, на коли призначено засідання бюро осередку, можу сказати: на четвер.

— Звичайно, вам вигідніше держати в комсомолі сопляків таких, як Бобир, які навіть гвинтівки у руках тримати не вміють, лише за те, що вони приятелі деяких членів бюро, і виганяти з організації робітничих підлітків за якусь там випадкову помилку…

Я зрозумів, у чий город шпурляє камінці Тиктор.

— Випадкова помилка тут ані до чого.

— Саме випадкова помилка. Ну, випив… потім дав у зуби якомусь спекулянтові, а ви шум учиняєте.

— Не якомусь там спекулянтові, а твоєму замовцеві Бортаєвському.

— Чому він мій замовець? Дивно! — Яшко зробив наївне обличчя.

— А чий же він замовець, мій? Не придурюйся краще, бюро все відомо.

— Що може бути відомо, не розумію. Наябедничав хтось ради склоки, а ви…

Далі я вже стримуватися не міг. Мало того, що Яшко не хотів одверто, як подобає комсомольцю, визнати свою провину, він до того ще удавав з себе дурника!

Я сказав строго, суворим голосом:

— Бюро відомо, Тикторе, що ти в робочий час формував деталі для приватної майстерні Бортаєвського, ти продавав їх йому, ти…

— Ну й що ж такого? — виправдувався Тиктор. — Я все це своїми руками робив, з власного алюмінію і зовсім не в робочий час.

— Неправда! У робочий час. Ну навіщо ж ти брешеш?

— Сам ти брешеш! Я залишався після роботи, коли ти вже йшов, і формував.

— Так? А пісок, а інструменти, а моделі чиї — хіба не державні? А скажи, що ти робив у той день, коли Козакевич поніс до слюсарів переробляти модель маховика? Пригадую, ти формував шестерню для мотоцикла.

Припертий до стіни, Тиктор зніяковіло буркнув:

— Я ж тоді в простої був. Це інша справа. Нічого мені було робити, ну і взяв ту шестерню. А тобі отого імператора-кровопивцю можна було формувати? Я теж учився на тій шестерні.