Анатолій Рибаков - Кортик

— Пішли по дрова, — сказала вона Ігорю.

— Ми принесемо! — закричали хлопці. — Покажіть де.

Всі гуртом вийшли у двір. Оленка відімкнула сарай. Мишко і Генка почали колоти дрова. Славик і Ігор носили їх у хату. Оленка, побрязкуючи відрами, пішла по воду.

Генка ввійшов в азарт.

— Ми їх всі переколимо, — бурмотів він, замахуючись колуном. — Для чого вам кожного разу возитися…

Поліно ніяк не піддавалося.

— Кинь ти його, — сказав Мишко, — візьми інше.

— Ні, — Генка розчервонівся, його будьонівка зсунулася аж на потилицю, — поліно уперте, але і я теж…

Скоро обидві груби в будинку запалали яскравим полум'ям. Друзі посідали біля печі в маленькій кухні.

Оленка і Славик на стільцях, а інші — на підлозі.

— Ось так і живемо, як бачите, — сказала Оленка, беручи в руки в'язання. — Приїжджаємо сюди тільки у вільні дні, коли не виступаємо.

— Треба переїхати в Москву, — пробасив Ігор.

— А мені жаль, — сказала Оленка, — тут тато і мама жили…

Полум'я в димарі протяжно завило, вогняні плями затанцювали на підлозі.

— Ми тут цілий тиждень будемо, — сказала Оленка. — Приїжджайте до нас у гості.

— Не знаю, — сказав Мишко, — на цьому тижні ми будемо дуже зайняті. Завтра на зборі загону вирішується питання про передачу в комсомол. Якщо нас передадуть, то треба ще пройти бюро осередку, осередок, райком.

— Ви вже комсомольцями будете? — здивувалася Оленка.

— Так, — Мишко помовчав, потім спитав: — Скажи, у вас є горище?

— Є.

— З нього видно двір Терентьєвих?

— Видно. А для чого тобі?

— Хочу подивитися.

— Ходімо покажу.

Мишко і Оленка вийшли в холодні сіни й по крутих сходах піднялися на горище.

— Дай руку, — сказала Оленка, — а то впадеш.

Вони перелізли через крокви і підійшли до слухового віконця. Селище лежало великими квадратами кварталів; за ним темнів ліс, розрізаний надвоє далекою залізничною колією.

Від будинків, сараїв, тинів усюди чорніли на снігу довгі тіні. Телеграфні проводи струменіли від стовпа до стовпа, фарфорові чашечки клубочками тулилися на перекладках. Було видно майже як удень.

Оленка стояла поряд з Мишком. Її обличчя, освітлене місяцем, здавалося зовсім прозорим, тільки чорніли на ньому тонкі брови і довгі, загнуті догори вії. Вона тримала Мишка за руку, і обоє вони мовчали… Мишко подивився на сусідній, терентьєвський двір. Він був великий і пустий. Вздовж огорожі тягнулися будівлі і лежали звалені колоди.

Завив десь паровозний гудок і враз обірвався.

Мишко дивився на терентьєвський двір і раптом побачив, що в будинку відчинилися двері. На задній ґанок вийшов високий чоловік у накинутому на плечі кожушку. Він стояв спиною до Мишка і курив. Потім кинув недокурок у сніг і повільно повернувся. Мишко з усієї сили стиснув Оленчину руку.

Це був Нікітськнй…

Пізно ввечері повернулися хлопці в Москву. Коли Мишко добрався додому, була вже північ.

Мама сиділа за столом і читала книгу. Коли Мишко ввійшов у кімнату, вона обернулася до нього і мовчки докірливо похитала головою.

— Розумієш, мамо, — швидко заговорив Мишко, — зустріли в Пушкіно знайомих і затрималися. Я там і повечеряв, так що ти не турбуйся. — Він заглянув через її плече в книгу. — Ти що читаєш? А? «Анна Кареніна»…

Вона відчула в його голосі байдужість і спитала:

— Тобі не подобається?

— Не дуже. Я більше «Війну і мир» люблю. — Мишко сів на ліжко і почав роздягатися.

— Чому?

— Чому? — Мишко подумав, потім сказав: — У «Війні і мирі» герої всі серйозні: Волконський, Безухов, Ростов… А тут не зрозумієш, що це за люди. Стіва цей — нероба якийсь. Йому сорок років, а він все з себе дитиночку вдає.

— Не всі герої легковажні, — заперечила мама. — Наприклад, Левін.

— Так, Левін, звичайно, серйозніший. Та й то його нічого, крім свого господарства, не цікавить.

— Бачиш, — мама повільно підбирала слова, — це були люди свого часу, свого товариства…

— Я все це розумію. — Мишко лежав уже під ковдрою, заклавши руки під голову. — Це великосвітське товариство. Але і у «Війні і мирі» також змальовується великосвітське товариство. А подивися, яка різниця. Там люди мають якусь мету, прагнення, усвідомлюють свій обов'язок перед суспільством, а тут не зрозумієш, для чого живуть ці люди — наприклад, Вронський, Стіва. От скажи: адже людина повинна мати якусь мету в житті?