Мишків азарт раптом зник:
— От і добре. Бери… Проґавив ти візок, Жила! — звернувся він до Борки.
— А я, може, дорожче дам.
— Ні, тепер уже не даси.
— Чому? — Борка підійшов до свого пакета, підняв його.
— Тому! — Мишко посміхнувся.
Борка здивовано оглянув хлопців. Вони глузливо посміхалися, тільки Коровін, як і завжди, дивився похмуро.
— Не хочеш, як хочеш! — сказав Борка. — Потім сам будеш набиватися, але вже більше двогривеного не одержиш.
Насвистуючи «Яблучко», Борка пішов геть.
Коли він зник за поворотом, хлопці забігли за боковий олтар і Коровін витяг з кишені піхви.
Мишко нетерпляче вихопив їх у нього, покрутив у руках, потім обережно зняв зверху обідок і викрутив кульку.
Піхви розгорнулися віялом. Хлопці вп'ялися очима в них, потім здивовано переглянулися…
На внутрішній стороні піхов стовпчиками були нанесені знаки: крапки, рисочки, кружечки. Точнісінько так, як і на пластинці кортика.
Більше нічого в піхвах не було.
ЧАСТИНА П'ЯТА
СЬОМА ГРУПА «Б»
На уроці математики не виявилося крейди.
Учителька Олександра Сергіївна суворо подивилася на Мишка і запитала:
— Старосто, чому немає крейди?
— Хіба немає? — Мишко схопився з свого місця і з робленим здивуванням витріщив очі. — Перед початком уроку була.
— Он як! — насмішкувато сказала Олександра Сергіївна. — Отже, вона втекла? Заверніть її назад.
Мишко вискочив з класу і побіг у роздягалку за крейдою. Він прибіг туди і побачив, що тьотя Броша, гардеробниця, плаче.
— Ви що, тьотю Брошо? — спитав Мишко, заглядаючи їй в очі. — Ви чому плачете? Хто вас образив?
Ніхто точно не знав, чому гардеробницю назвали тьотею Брошею. Можливо, це було її ім'я, можливо, через те, що вона носила велику жовту брошку, приколоту на смугастій кофті біля самого підборіддя, а можливо, і тому, що вона сама була схожа на брошку — така маленька, товстенька бабуся. Вона завжди сиділа біля роздягалки, в'язала панчоху і здавалася маленьким клубочком, що притулився на дні глибокого колодязя з металевої сітки, якою був обтягнутий сходовий проріз. Тьотя Броша нібито уміла замовляти ячмені. І справді: подивиться на око, пошепче щось — і через два дні ячмінь проходить.
І ось тепер вона сиділа біля роздягалки і плакала.
— Скажіть, хто вас образив? — допитувався Мишко. Тьотя Броша витерла хусточкою очі і, зітхнувши, сказала:
— Тридцять років прослужила, слова поганого, не чула, а тепер старою дурою назвали. І на тому спасибі.
— Хто? Хто назвав?
— Бог з ним, — тьотя Броша махнула рукою, — бог з ним!
— При чому тут бог! — розсердився Мишко. — Ніхто не має права ображати. Хто вас облаяв?
— Стоцький облаяв, Юрко. Запізнився він, а мені не дозволено впускати. Іди, кажу, до директора, не з'їсть він тебе. А він мені — «стара дура»! А ще ж хороших батьків синок. І матінка його тут навчалась, коли гімназія була. Тільки ти, Мишенько, — злякано забурмотіла вона, — нікому, дитино, не розповідай!
Але Мишко вже її не слухав. Він схопив крейду і, перестрибуючи через три сходинки, помчався в клас.
Біля дошки стояв і м'явся Філя Китов, якого прозвали «Кит». Олександра Сергіївна зловісно мовчала. Кит, доводячи рівність кутів у рівнобедреному трикутнику, помножив квадрат гіпотенузи на суму квадратів катетів і втупився очима в дошку, спантеличений наслідком. Кит залишився в сьомій групі на другий рік і, мабуть, залишиться на третій. На уроках він завжди дрімав або вирізував ножиком на парті, а на перервах клянчив у хлопців сніданки. Клянчив не тому, що був голодний, а тому, що був страшенним ненажерою.
— Далі! — Олександра Сергіївна промовила це тоном, який говорив про те, що далі нічого хорошого не буде.
Кит благально подивився на клас.
— На дошку дивись, — сказала Олександра Сергіївна.
Кит знову повернувся до класу своєю товстою, безпомічною спиною і зчудованим чубчиком на білобрисій маківці.
Олександра Сергіївна походжала між партами, пильно поглядаючи на клас. Маленька, худенька, з високою зачіскою і довгим напудреним носом, вона все помічала і не дарувала жодної дрібниці. Коли вона одверталася, Зіна Круглова швидко піднімала руку з розчепіреними пальцями, показуючи всьому класові, скільки хвилин залишилося до дзвоника.
Читать дальше