Анатолій Рибаков - Кортик

Шура і Генка страшенно образилися цим призначенням, і коли Перекоп був узятий, а штаб білих розгромлений, Врангель і його генерал-квартирмейстер зникли.

Їх довго шукали, кілька разів трубили в горн, але вони не з'являлися.

— Нічого, — сказав Коля, — самі прийдуть… Пийте чай, а потім у ліс — за хмизом для великого вогнища.

І справді, надвечір Шура і Генка з'явилися.

Попереду йшов Шура, а за ним з похиленою головою, охаючи й зітхаючи, ніби його щойно відлупцювали, плентався Генка.

Вони підійшли і мовчки зупинилися за кілька кроків від Колі.

— Чого прийшли? — сухо спитав Коля.

— Ми здаємося, — з поваленим виглядом оголосив Шура.

— А чому ви не з'явилися по сигналу?

Шура почав явно заготовлену наперед промову.

— Ми вирішили, — сказав він, — що треба дотримуватися історичної правди. Треба наслідувати дійсність історичних подій. Адже Врангель утік з Криму. Ось ми й зникли. — Він помовчав, а потім додав: — А якщо, по-вашому, це неправильне трактування ролі, то прошу в майбутньому мене Врангелем не призначати.

Коля одвернувся, щоб заховати посмішку, і спитав:

— Чому ж ви все-таки прийшли?

Шура показав на Генку:

— Мій генерал-квартирмейстер небезпечно захворів.

«Генерал-квартирмейстер» дійсно мав жалюгідний вигляд. Він тремтів, обличчя його пашіло, як у пропасниці, очі були червоні. Він хворобливо пересмикувався всім тілом, ніби його безперервно кололи голками.

— Що з тобою, Генко? — спитав Коля. Генка мовчав.

— Тяжке пошкодження шкіряних покривів, — відповів за нього Шура.

Коля підняв Генчину сорочку, і всі побачили, що спина в нього вкрита великими пухирями.

— Мастився чим-небудь? — спитав Коля.

— Мас… мастився, — пробелькотів Генка.

— Чим?

— Горі… горіховим маслом.

— Покажи.

Хворобливо зморщуючись, Генка витяг з кишені баночку і простягнув її Колі.

Коля довго розглядав її, нюхав, потім спитав:

— Де ти її взяв?

— Сам… сам зробив… по рецепту.

— По якому рецепту?

— Борка дав.

— Так, — сказав Коля, — це суміш цинкової мазі з кремом для взуття. Ех ти, провізор…

Нещасного Генку змастили вазеліном і поклали в палатку.

Увечері весь загін розташувався навколо запаленого на березі вогнища.

Місяць проклав по озеру блискучу срібну доріжку. Під чорною громадою сплячого лісу біліли маленькі палатки. І тільки зірки, переморгуючись, посилаючи одна другій сигнали, сторожували заснулий світ.

Коля розповідав про далекі, чужі країни, про маленьких, дітей, що працюють на чайних плантаціях Цейлону, про жебраків, що вмирають на вулицях Бомбея, про змучених гірників Сілезії і безправних негрів Сполучених Штатів Америки.

Спалахуюче полум'я вихоплювало з темряви напружені обличчя дітей, галстуки, худорляве Колине обличчя з косим пасмом м'якого волосся, що падало на блідий лоб. Хмиз тріщав у вогні і розпадався на дрібненькі червоні жаринки, що горіли коротким фіолетовим полум'ям. Іноді жаринка вискакувала з вогнища, і тоді хто-небудь з дітей обережно підштовхував її знову в вогонь, до жарких, палаючих полін.

І ще Коля розповідав про комуністів і комсомольців капіталістичних країн, відважних солдатів світової революції.

Мишко лежав на животі, підперши кулаками підборіддя, його обличчя пашіло від. вогню, по ногах і спині пробігав холодок, що тягнув з озера. Він слухав Колю, і з темряви, що нависла навколо вогнища, перед ним поставали суворі образи безстрашних людей, які ламали старий світ. Він уявляв собі, як вони йдуть на страту, мужньо переносять муки в тюрмах і катівнях, піднімають народ на повстання проти буржуазії, його охоплювала жадоба подвигу, і він мріяв про життя, таке, як те, до останнього подиху віддане революції…

Коля закінчив бесіду і наказав дати відбій. Протяжні звуки горна сколихнули повітря і далекою луною відгукнулися за верхів'ями дерев. Всі розійшлися по палатках, і табір заснув.

Мишко не спав. Він лежав скраю в палатці і через відкриту запону дивився на. зірки.

Поряд з Мишком, витягнувшись на весь свій довгий зріст і з головою вкрившись ковдрою, спав Шурко Великий. За ним, зіщулившись і ледь чутно сопучи, — Славик. А он крутиться і стогне Генка… Хлопці спали на м'яких ялинових гілках, уткнувши голови в саморобні, набиті травою подушки.

Мишко думав про Колю: «Звідки він все знає? Мабуть, читає багато… І як він встигає? Працює на виробництві, вчиться на робфаці, вожатий загону, член бюро осередку… Так, це справжній комсомолець!»