Анатолій Рибаков - Кортик

Мишко продовжував бридливо розглядати мазь.

— І крихти тут якісь, яєчна шкаралупа…

— Це нічого, — хитнув головою Генка. — У мене, розумієш, у мішку все перемішалося. Нічого, давай масти!

— Ні! — Мишко повернув Генці банку. — Сам собі масти. Я до неї і торкатися не хочу.

— Ну й не треба. От побачиш: до вечора буду, як бронза.

— Пішли, хлопці, — сказав Славик, — он Коля йде.

Хлопці пішли до табору, до розкинутих на узліссі сірих гострокутних палаток.

Посередині табору вже стояла мачта. Завтра вранці буде урочисте підняття прапора. Свіжоскопана і утоптана дитячими ногами земля навколо мачти сірим горбочком виділялася на узліссі. Кругом земля була коричньова, прикрита опалою сосновою корою, жовтими голками і сухим гіллям, що потріскувало під ногами.

Із-за крайньої палатки чулися. крики дівчаток, що поралися коло багаття. Над багаттям, на укріпленій на двох рогатках поперечці, висіли казанки. Запах підгорілої каші швидко рознісся по табору.

— Чого вони горланять? — сказав Генка. — Дівчиська нічого не можуть робити спокійно. Обов'язково крик піднімуть. Проста справа — кашу зварити, а вони галасують, мов бугая смажать.

З лісу вийшов Коля, оточений безпритульниками. Їх було десятеро — ті, що вже регулярно ходили на майданчик загону. Всі вони були в своєму лахмітті, тільки один Коровін був голий до пояса.

«Цікаво, куди їх Коля водив? — думав Мишко. — Звичайно, він одвів їх навмисне, доки табір влаштовували. До роботи вони не звикли. Доки влаштовувався табір, вони б скучили, а можливо, і взагалі розбіглися б. Але куди ж він їх все-таки водив?»

— Ви куди ходили? — спитав Мишко у Коровіна. Коровін скоса подивився на хлопців, що стояли осторонь і тихо відповів:

— У село.

— Чого?

— Лани дивилися, молотьбу… — Він зітхнув. — Ми раніше теж… І корова в нас була…

Мишко з захопленням поглянув на Колю. Він стояв коло багаття оточений дівчатами і куштував кашу, сміючись і дмухаючи на ложку.

«Який він все-таки розумний, — думав Мишко. — Повів цих хлопців у село. Навмисне повів. Адже вони всі сільські. І він повів їх туди, щоб хлопці згадали свої хати, свою сім'ю…»

— Ще, — продовжував Коровін, — на станцію ходили.

— Для чого?

— Дитбудинок там… Дивилися, як діти живуть. Там колишні… — Він зніяковів. — Ну, як ми зараз.

— Ну, і як у них, добре?

— Нічого живуть, непогано… Свій город мають…

«І в дитбудинок їх навмисне повів», подумав Мишко. Коля продовжував стояти біля кухні. Мишко теж підійшов туди.

— Ну, як я буду все ділити? — плачучим голосом говорила Зіна Круглова. — Тут сто всяких продуктів! Ніхто не приніс однакових. Ось, — вона показала на розкладену коло багаття провізію, — ось… котлет п'ять штук, оселедців — вісім, яєць — дванадцять, м'яса дев'ять шматків, вобли — чотири, крупи всі різні. — Вона ображено замовкла і раптом розреготалася — А друга ланка риби наловила — шістнадцять пічкурів… — І її червоне від спеки обличчя з маленьким кирпатим носиком стало зовсім круглим.

— Таке, — розсміявся. Коля, — дрібнувата рибчина. Але нічого, пообідаємо так, що тільки пальчики пооблизуєте…

І справді, пообідали.

Каша чудово пахла димом, вареною воблою, а в чаю плавали ялинові глиці, крапельки жиру і яєчна шкаралупа.

Їли зробленими з бересту ложками, розсівшися навколо багаття. Вгорі шуміли сосни, стурбовано каркали ворони. Коля вирівняв шматок дроту, нанизав на нього шматочки м'яса і тут же засмажив шашлик. Всім припало по маленькому шматочку, та зате шашлик був справжній…

По обіді Коля вишикував загін і сказав:

— Завтра ми. з дитячим будинком проведемо велику військову гру «Здобуття Перекопу». Щоб не осоромитися, сьогодні трохи потренуємося. Он там буде штаб білих. — Він показав на гайок на правому березі озера. — Завдання: пробратися в штаб білих і захопити їхній прапор. Білих будуть грати друга і четверта ланки, а керівниками дамо їм когось із старших. Врангелем призначається Шура Огурєєв, а Генка Петров — його начальником штабу.

— А чому це ми будемо білими? — запротестував Генка. — Раз наша ланка червона — виходить, і ми повинні бути червоні.

— Справді, — сказав Шура. — Це несправедливо. До того ж, у білих не було начальника штабу. Він звався генерал-квартирмейстером.

— Добре, — посміхнувся Коля, — значить, Генка буде генерал-квартирмейстером. А наказ виконуйте! Як тільки почуєте сигнал труби — гру закінчити і всім зібратися в таборі.