Анатолій Рибаков - Кортик

Раптом Борка зупинив дорогу і, пошепотівшись з Юрком, оголосив, що безкоштовне катання закінчилося. Тепер за кожний раз треба платити п'ять копійок.

— А в кого немає, — додав він, — здавай Мишкові квитки і одержуй назад гроші. На біса вам ця лотерея? Однаково нічого не виграєте.

Першим до Мишка підійшов Єгорка-голуб'ятник, за ним — Васько-губан. Вони простягнули Мишкові квитки і вимагали назад гроші. Але тут втрутився Генка. Він заступив собою Мишка і, передражнюючи продавця з булочної, солоденьким голосом промовив:

— Громадяне, вибачаюсь. Проданий товар назад не приймається. Гроші перевіряйте, не відходячи від каси.

Зчинився страшенний гамір. Борка кричав, що все це грабіж і здирство. Єгорка і Васько вимагали повернути їм гроші. Юрко стояв збоку і єхидно посміхався.

Мишко відсторонив Генку, спокійно оглянув хлопців, що кричали, і вийняв лотерейні гроші. І коли він їх вийняв, усі замовкли.

Мишко перерахував гроші, рівно тридцять карбованців, поклав на східці чорного ходу, приклав камінцем, щоб вітер не розвіяв, і, повернувшись до хлопців, сказав:

— Мені ці гроші не потрібні. Можете взяти їх назад. Тільки перед цим ви подумайте: чому Юрко і Борка хочуть зірвати наш спектакль! Адже Юрко ходив у скаутський клуб, а скаути стоять за буржуїв, і вони не хочуть, щоб ми мали свій клуб. Про Борку і говорити нічого. О… Тепер же, у кого немає совісті, нехай сам візьме свої гроші і поряд покладе свій квиток.

Мишко змовк, сів на батарею і відвернувся.

Але ніхто не підійшов за грішми. Хлопці сконфужено переступали з ноги на ногу. Кожний робив вигляд, що він і не думав повертати свій квиток.

Тим часом Генка виліз на пожежну драбину і поспішно відв'язав повітряну дорогу.

— Злазь, — закричав Борка, — не смій зачіпать! Але трос разом з петлею вже упав на землю. Генка скочив з драбини і підійшов до Борки:

— Ти чого бешкетуєш? Думаєш, ми нічого не знаємо? Все знаємо: і про підвал, і про ящики!.. Ну, забирайся звідси!

Борка спідлоба оглянув усіх, підняв з землі трос, згорнув його і мовчки пішов з двору.

— Що? Розбовкав? — лаяв Мишко Генку. — Ех ти, базікало!

— А я йому мовчати повинен? — виправдувався Генка. — Він буде спектакль зривати, а я йому повинен мовчати.

Хлопці сиділи в Славика. Квартира в нього валика, світла. На підлозі — килими. Над столом — красивий абажур. На дивані — маленькі строкаті подушки.

Генка сидів на круглому обертовому стільці перед піаніно і розглядав обкладинки нотних зошитів. Він почував себе винним і, щоб приховати це, був неприродно збуджений і кевгаваючи ляпав язиком.

— «Паганіні»… — прочитав він. — Що це за Паганіні такий?

— Це знаменитий скрипач, — пояснив Славик. — Йому вороги перед концертом порвали на скрипці струни, але він зіграв на одній струні, і ніхто цього не помітив.

— Подумаєш! — сказав Генка. — У батька на паровозі їздив кочегар Панфілов. Так він на пляшках грає що хочеш. Спробував би твій Паганіні на пляшці зіграти.

— Що з тобою говорити! — розсердився Славик. — Ти нічого в музиці не розумієш…

— Хіба мені розмовляти заборонено? — Генка, відштовхнувшись від піаніно, зробив кілька обертів на стільці.

— Знаєш, Генко, — похмуро промовив Мишко, — треба думати, що говориш. Якби ти думав, то не розбовкав би Борці про ящики.

— Тим більше, що в тих ящиках нічого немає, — вставив Славик.

— Ні, є, — заперечив Генка, — там нитки.

— Чому ти так упевнений, що там нитки? — спитав Славик.

— Упевнений і все! — труснув чубом Генка.

— Ти завжди цвенькаєш, чого не знаєш! — сказав Мишко. — Там зовсім інше.

— Що?

— Ага, так я тобі й сказав! Щоб ти знов роздзвонив?

— Їй-богу! — Генка приклав руки до грудей. — Щоб мені не встати з цього місця! Щоб…

— Хоч до ранку божись, — перебив його Мишко, — все одно нічого не скажу. Тому що ти завжди дзвонарем був, дзвонарем і залишився.

— Але ж я не розбовкав, — сказав Славик, — виходить, мені ти можеш розповісти.

— Нічого я вам не скажу! — сердито відповів Мишко, — Я бачу, що вам не можна серйозну справу довірити.

Деякий час хлопці сиділи мовчки, дуючись один на одного, потім Славик сказав:

— Все-таки нечесно критися. Ми всі втрьох лазили в підвал — отже, між нами не повинно бути секретів.

— Я хіба знав? — заговорив Генка, звертаючись до Славика. — Я думав, ящики, ну і ящики… Адже мене ніхто не попередив. Сам з чимось криється, а інші винні.

Мишко мовчав. Він усвідомлював, що не зовсім правий. Треба було попередити Генку. І взагалі він поступив не по-товариському. Він повинен був поділитися з хлопцями своїми підозрами. Але… як же тоді кортик? І про кортик розповісти? Звичайно, вони хлопці надійні, не видадуть, і Генка не розляпає; коли буде все знати. Але розповісти про кортик?.. А якщо так: про Філіна і про Нікітського розповісти, а про кортик поки що не говорити, а там видно буде… А може, і про кортик розповісти… адже він один нічого не зробить, один в полі не воїн. Однак він пробурчав: