Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

Боб поспішив в майстерню. Там він знайшов записку, яка лежала на друкарському верстаті. «Боб, приймай інформацію. Ми вирушили на розвідку. Перший Сищик Юпітер Джонс».

«Приймати інформацію» — означало сидіти біля телефону і чекати дзвінків від «привидів». Що ж Юпітер з хлопчиками зібрався розвідувати? Боб думав над цим і не знаходив відповіді, пробираючись до штабу з Тунелю II.

Піднімаючи люк, він почув, що в штабі дзвонить телефон. На його годиннику було без п'яти хвилин десять. Якийсь «привид» занадто поспішав доповісти результати спостережень. Боб швидко подолав останні кроки, що відокремлювали його від телефону.

— «Три Агенти», біля телефону Боб Андрюс, — видихнув Боб в трубку.

— Здрастуйте, — відгукнувся в трубці якийсь хлопчик, — мене звуть Том Фаррел, і в мене для вас повідомлення. Моя старша сестра купила на складі Джонса маленьку скульптуру і поставила її у своєму саду.

— А яке ім'я висічене на постаменті скульптури? — Швидко спитав Боб. — Бува, не Октавіан?

— Ой, не пам'ятаю. Почекай, зараз збігаю подивлюся.

Боб чекав з завмиранням серця. Невже «Ланцюжок привидів» так швидко спрацював? Якщо Октавіан у сестри Тома Фаррела…

У трубці знову пролунав голос:

— Ні, не Октавіан. Його звуть Бісмарк. Він вам потрібен?

— Спасибі тобі, Томмі, — розчаровано сказав Боб, — потрібен нам Октавіан. Все одно молодець, що подзвонив нам.

— Окей. — Хлопчик повісив трубку, Боб теж обережно поклав трубку на важіль апарата. І, оскільки робити йому було більше нічого, поки телефон мовчав, він сів за друкарську машинку і став друкувати всі відомості про це розслідування, що накопичилися у нього. Зробивши цю роботу, він глянув на годинник. Час наближався до полудня, але дзвінків більше не було. Цього разу «Ланцюжок привидів» не працював.

— Боб! Боб Андрюс! — Пролунав у динаміку голос Матильди Джонс. — Юпітер ще не повернувся, але обід готовий. Приходь їсти.

— Зараз іду, — сказав Боб в мікрофон. Він попрямував до Тунелю II і вже відкрив люк, коли пролунав телефонний дзвінок. Боб рвонувся назад, схопив трубку і тремтячим голосом сказав:

— Алло! «Три Агенти». Боб Андрюс слухає.

— Ви цікавилися бюстом Октавіана, — виголосив у трубці дівочий голос. — Так от, він у моєї мами, вона поставила його було в саду, але вирішила, що він виглядає там досить безглуздо. Вона каже, що віддасть його сусідці.

— Будь ласка, умовте її не робити цього, — закричав Боб в трубку. — Наш девіз — «Кожен покупець повинен залишитися задоволений!». Ми приїдемо до вас дуже скоро і повернемо вам гроші. Я привезу на всякий випадок і другий бюст, може, він їй здасться не таким дурним.

Боб записав адресу дівчинки, а жила вона в Голлівуді, тобто досить далеко, після цього він повісив трубку і заклопотано подивився на годинник.

Де ж затримався Юп? Октавіан знайдений, але якщо вони не поквапляться, то можуть його знову втратити.

Трійко хлопців на чолі з Пітом задихано штовхали велосипеди під гору — вони прямували до Часового каньйону. Цей вузький каньйон звивався між пагорбів на північному заході від Голлівуду. До нього вела тільки одна незаасфальтована дорога, яка весь час пнулась угору і лише в кінці на невеликому відтинку була рівна. Саме тут, на порослій травою рівнині, стояв будинок Гораціо Августа.

Навідатись у цей будинок вирішив Юпітер. Він не знав, що там можна віднайти, але вважав конче необхідним побути в будинку, де мешкав Гусів дідусь.

Важка дорога забрала більше часу, ніж вони розраховували. Наближався полудень, сонце стояло високо і пекло їм в голови. Хлопці зупинилися, щоб витерти піт з облич і краще роздивитися порожній будинок Гораціо Августа.

Цей триповерховий будинок, дерев'яний і поштукатурений, мав досить солідний вигляд серед чималої ділянки землі. Ніщо в будинку не подавало ознак життя. Хлопці під'їхали до ґанку і кинули велосипеди на траву.

— Ключа ми не маємо, але мусимо знайти спосіб проникнути всередину, — сказав Піт. — Зрештою, містер Двігінс нам це дозволив.

— Можна вибити шибку і влізти через вікно, — запропонував Гус.

— Краще нічого не псувати, якщо можна обійтися, — заперечив Юпітер. — Хоча цей будинок і збираються зносити. Я прихопив з собою дещо, — з цими словами він дістав з кишені чималий набір різних ключів, зібраних на складі за багато років. — Подивимося, чи не підійде якийсь із них, а якщо ні — тоді подумаємо, що робити.

Трьома сходинками вони піднялися на ґанок, і Піт смикнув ручку дверей. На його здивування, двері відчинились.