Євгенія Кононенко - Імітація

— То ви знаєте про учителя музики, — з розпачем хитає головою Джері.

Лариса боїться заплутатись, вона не готова до цієї розмови. Але відчуває, що всієї правди казати не треба. І не тому що Джері Біст — паскуда. Просто він не з їхнього товариства. І ніколи не увійде до нього.

— У Мар’яни в сейфі, — знайшлася Лариса, — коли Олександр Чеканчук шукав документи для Юрія, то знайшов і лист до Мар’яни від Анатолія. Так, ми прочитали того листа, Джері. Звідки й знаємо.

— Мені дуже важко про це говорити, Ларисо. Це розпочалося давно, ще в травні цього, а то й раніше. Вона не схотіла їхати зі мною на вікенд, бо в неї зупинявся він. Раніше такого не бувало! В її квартирі зупинялись хлопчик і мужчина. Вона прямо мені сказала, що то був хлопчик, наш можливий стипендіат і його вітчим. Але чому ті люди зупинялися в неї? Так, у нас із Мар’яною були не ті стосунки, коли ревнують. Але чому у неї в домі були ті люди? Чому вони не найняли кімнату на дві ночі?

— Може, вона пожаліла їх?

— Вона?! Пожаліла?!.. Спочатку я подумав: вона так робить, просто щоб я не думав, ніби є для неї Господом Богом. Але потім я побачив: варто мені було згадати про нього, й вона робилась люта на мене і люта на себе! То було дуже несхоже на неї! Ти ж знала її, Ларисо!

— Знала. Тому й дуже здивувалась листу, який знайшов у сейфі Чеканчук.

— І Чеканчук з тобою?

— В якому розумінні — зі мною?

— Ви разом шукаєте істину її загибелі?

— Так... Не зовсім... Просто ми обоє давно знали Мар’яну...

— Раніше я працював на латиноамериканську філію, у Венесуелі. У мене була співробітниця Аманда Бохугос, чимось дуже схожа на Мар’яну. Також із місцевої еліти. Дуже освічена, дуже гарна, свідомо неодружена. Дітей у неї не було. Вона теж мала надзвичайний смак і хист відрізняти справжні речі від імітацій. Як і Мар’яна. Аманда не була моєю леді-френд, але я дуже часто милувався її обличчям. Її хотів наблизити до себе голова Латиноамериканської філії. А вона одного разу взяла гроші з внутрішньої каси. А звідти не можна брати більше тисячі американських доларів. Вона й не взяла більше. Але навіть не сказала, для чого бере. І, як вияснилось потім, повезла ті гроші такому ж учителю музики у маленьке гірське містечко. Не знаю, що було між ними, мені розповідали, я не хотів слухати. Але й за ті гроші, які раз на два роки можна брати з внутрішньої каси, треба звітуватися! Інакше то буде крадіжка. Учитель музики убив Аманду за те, що вона вимагала від нього той звіт!..

— То ти вважаєш, усі вчителі музики однакові?

— Я так не вважаю. Але знову все повторилося. Ти б знала, як мені було важко зробити, щоб GIFTED CHILD INTERNATIONAL не згадували в пресі в контексті криміналу! Я би втратив посаду, аби таке сталося! Мій тамтешній прес-секретар доклав для цього чимало зусиль! У газетах писали, що наша співробітниця Аманда Бохугос позичила вчителю музики власні гроші! А він вбив її, коли вона зажадала повернення боргу! А тут таке полегшення, коли Олекзандр подзвонив із Комбінатного, сказав, що ваша поліція визнала нещасний випадок! Добре ім’я фундації GIFTED CHILD INTERNATIONAL не заплямоване! Але того, венесуельського, вчителя музики все-таки засудили! А цей на свободі!

— Джері, чому ти вважаєш, що то учитель музики! А може, хтось інший! А може, то все-таки нещасний випадок!

— Ларисо, ти, я відчуваю, знаєш більше, ніж я, щодо загибелі Мар’яни Хрипович...

— Я нічого не знаю, Джері!

— Я не можу змушувати тебе говорити, що ти знаєш, що ні. Але я хочу сказати: до вашого маршруту не входить та Дружбородівка. Я не хотів би, щоб мої співробітники їхали туди. Але ви будете поблизу і поїдете туди приватно. І, якщо ви про щось дізнаєтесь, не бійтесь звернутися до поліції! І, якщо знадобиться моя участь — хай буде так! Цього разу я не буду боятися втратити посаду! Хоча мені дуже добре тут і я буду сумувати за вами! Якщо будуть потрібні мої свідчення проти учителя музики, я дам їх! І Гальочка мене зрозуміє!

— Джері, любий, come on [37] заспокойся (англ.). ! Ми ще довго будемо працювати разом! Тут, очевидно, прийшов мій напарник Олександр Риженко, ти хотів побачити його перед дорогою...

— О, так, як він вже прийшов, прошу... У вас усіх називають Олекзандрами!..

Лариса і Сашко Риженко мають квитки на всі чотири місця у купе. Верхні полиці вони мало не до стелі завантажують коробками з різдвяними подарунками. Заходить провідник, збирає квитки.

— Чого ви тут так напакувалися! Тут будуть їхати люди!

— Не будуть! Ось квитки на ті місця!