Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Івана говорила легким, майже веселим тоном. Вона жартувала зі смертю.

— Коли його бачили востаннє?

— У суботу вдень. По обіді він зник, а знайшли його аж у неділю вранці під дубом.

— Ті двоє французів у списку підозрюваних?

— Ні, навіть і близько. Це просто виробники електроніки зі Страсбурґа.

— Які успіхи в крюшо?

— Ніяких. Проби на місці злочину нічого не дали: ані найменшого відбитка, жодного органічного матеріалу, що належав би людині…

— Навіть слідів на землі не лишилось?

— Ні. Убивця дбайливо замів землю в радіусі двох-трьох метрів. А тоді ніби розчинився в повітрі. За даними патологоанатома, Юрґена вбили в неділю вранці на світанку. Після цього йшов дощ, падало листя… Можливо, вбивця дочекався, поки здійметься вітер, перш ніж піти, або ж ліз по деревах…

Ньєман здригнувся. Його ніби вже кольнула неоднозначна цікавість до цього хижака, ближчого до природи, аніж до сучасної цивілізації. У будь-якому разі, це збігалося з його першими здогадами — дубова гілочка, пошкодження анального отвору. Мовчи …

— Жандарми розпитали панство?

— Провели в них усю неділю. Ніхто нічого не бачив і не чув: мисливці були зосереджені на здобичі. Урешті-решт, їх було всього п’ятдесят із гаком осіб із сотнею псів, а вистежували вони аж одного оленя…

Знаючи категоричні переконання Івани, Ньєман побоювався цього розслідування, тісно пов’язаного з полюванням. Але не час було полемізувати: вони в’їхали в приголомшливий ліс. Розкішна пожежа з зелених вогників під ідеально чистим небом.

— За тими даними, що в нас є, чи міг убивця бути одним із гостей Ґаєрсберґів?

— У такому разі він перетнув Рейн і дістався Трюсемського лісу вночі, а тоді повернувся до Німеччини, щоб вирушити до Франції зранку разом із рештою групи.

— А чому б ні?

— Справді, чому б ні. Але це складно. Головне питання ось яке: якого хріна сам граф робив у тому лісі посеред ночі?

— Може, йому призначили зустріч?

— Останній його дзвінок був о 15 : 23 в суботу.

— Із ким він говорив?

— Із сестрою. Розмова тривала всього кілька секунд.

— Що з дзвінками гостей, інших людей у цій місцевості?

— Із цим швидко розібралися. Ліс по обидва боки кордону належить Ґаєрсберґам. Телефони під забороною на всі вихідні. Очевидно, полювання з собаками вимагає максимального зосередження. Та й потім, ніде в цілій зоні мобільні не ловлять.

— Чому?

— Ґаєрсберґи встановили глушники: їхній ліс має залишатися чистим. Природний заповідник у повному сенсі цього слова.

Івана почала переглядати протоколи ЛКА.

— Ти знаєш німецьку? — здивовано запитав Ньєман.

— Учила в середніх класах як другу іноземну.

— Мабуть, ми ходили до різних шкіл. Я вчив англійську як першу іноземну, а користі з того — нуль. А що в нас із мотивом?

— Варіантів купа: гроші, заздрість, професійне суперництво. Знову-таки, ця родина важить понад десять мільярдів доларів. Після смерті батьків брат із сестрою керують групою залізною рукою.

— Хто спадкоємець?

— Поки що нічого не відомо, але, схоже, джек-пот зірве Лаура, сестра.

— Скільки їй років?

— Тридцять два.

— Її допитали?

— У неї є алібі на ніч із суботи на неділю. Вона спала з одним чуваком із компанії. Хай там як, Юрґен із Лаурою були нерозлучні. Ми скоро маємо з нею зустрітися. Тоді й побачимо.

— Хто є ще?

— Компанії-конкуренти, інші родичі, акціонери… VG — це ціла галактика, а зацікавлених у цій смерті — легіон.

Обезголовлена жертва посеред лісу, викрадені нутрощі й геніталії: почерк злочинця не особливо клеїться зі стерильним світом індустріальних конфліктів та фінансових інтересів.

— Це ще не вся екзотика, — повела далі Івана. — Панок був повернутий на садо-мазо. Їздив до спеціалізованих клубів у Штутґарт і запрошував різних профі до Фрайбурґа.

— Сумніваюся, що йому відрізали голову за те, що полюбляв, аби його ляскали по дупці. Ми з тобою знаємо це середовище. Це дитячі забавки з пісюнцями.

Він одразу ж пошкодував про цей поблажливий тон. По-перше, кожен сам вільний обирати, як удовольнити свою хіть. А головне, нащо зневажати те, у чому немає справжнього насильства? Садо-мазо — це ніби омаж, що його віддають реальній злочинності з сумішшю зачарування й захвату, яка отруює наше суспільство.

— Я не згодна, — відповіла Івана. — Юрґен міг натрапити не на ту людину. До того ж саме в такі моменти він був найбільш вразливим…

Такий сценарій, хоч і ймовірний, не давав відповіді на головне запитання: чому в лісі? Ніби підводячи їх до відповіді, з дороги відкрився краєвид Шварцвальду, гірського масиву, повністю вкритого іскристою шубкою, відтінок якої, кажуть, наближається до чорного, принаймні на великій відстані.