Івана не стала затримуватися на видатних предках, а натомість вирішила зосередитися на Юрґеновому батькові, Фердинанді, чий життєвий шлях згадували в кількох статтях, — це виявилося непросто, адже статті були німецькою, але врешті-решт, за допомогою онлайн-словника, їй це вдалося.
Фердинанд фон Ґаєрсберґ народився після війни і пішов слідами свого батька, великого підприємця, який посприяв промисловому розвитку Західної Німеччини в 60-х роках. Фердинанд перейняв естафету у вісімдесяті, і під його егідою група VG процвітала завдяки безжальному керівництву заводами та примноженню патентів на електроніку, які перетворили VG на обов’язкового партнера більшості виробників автомобілів, зокрема й для марки «Порше», окраси Баден-Вюртемберґу.
Фердинанд не турбувався про свій публічний імідж. Це був стриманий, навіть потайний чоловік, німець старого зразка: холодний, строгий, суворий, він сміявся, обпікаючись, і завжди носив рукавички. Він помер від інсульту в 2014 році, у 68 років, через два роки після того, як відійшла його дружина.
Про пані — ні слова. Або майже: через кілька років після її смерті один швейцарський журнал розщедрився на великий матеріал на її честь. Сабіна, у дівоцтві де Верле, народилася в знатній сім’ї Швабії (регіон, що сусідить із колишнім великим герцогством Баден), здобула освіту адвоката, але ні дня не працювала за спеціальністю, а в 24 роки вийшла заміж за Фердинанда. У неї було лише одне захоплення: кінний спорт. Довкола цього оберталося все її життя. Сабіна була спортивною, рухливою жінкою, що аж пашіла здоров’ям, і керувала стайнями, у яких тримала до п’ятдесяти коней.
З усім цим у неї практично не залишалося часу виховувати дітей чи займатися чоловіком — який і сам, власне, був дуже зайнятий своєю роботою. А тим більше — турбуватися всіма тими, хто крутився біля її ніг. Народившись на самому вершечку соціальної драбини, вона не цікавилася нижчими щаблями, а особливо людьми, змушеними заробляти собі на хліб, «тими нещасними».
Так усе виглядало збоку. Насправді ж Сабіна страждала на психічні розлади, які сім’я дбайливо приховувала. У 2012 році вона поїхала до Мангеттена на аукціон сучасного мистецтва. Зупинилася в готелі «Сент-Реджис», що на П’ятій авеню, й обрала номер на дванадцятому поверсі. Зайшла до кожної кімнати, попросила відчинити вікна в головній вітальні, подякувала коридорному. А опинившись на самоті, стрибнула з підвіконня.
Яким було дитинство Юрґена й Лаури з такими батьками? «Двійнята», як вона сказала. Івана могла собі уявити, як вони трималися одне одного в цьому великому емоційному вакуумі. Вічно відсутні батьки, байдужі виховательки, люксові розваги — і спільна пристрасть: полювання. Двоє дітлахів виросли дипломованими героями глянцевих журналів і водночас снайперами з крижаним, як механізм затвора, серцем.
У досьє було чимало фото дорослого Юрґена. З роками він став справжнім атлетом неабиякої вроди, з блідою шкірою й рудим волоссям. Але його обличчя виражало якусь ледь помітну млість, байдужість, щось неоднозначне, що, мабуть, причаровувало жінок. Очевидно, він зумів перетворити свою особливість — руде волосся — на козир, чого Івані ніколи не вдавалося.
Вона проглянула й інші фото: Юрґен на своїй яхті в Сен-Тропе, у золотистому смокінгу на Ібісі… Юний спадкоємець умів отримувати насолоду від життя. Вродливий чоловік благородного походження, казково багатий, керівник технологічної імперії, якому допомагає молодша сестричка, він не цурався й радостей клубного життя та розкошів. Справжній герой нашого часу. У вільний від заробляння мільярдів та зваблення топ-моделей час він заглиблювався в ліси, щоб пустити кров.
Усе це, знову-таки, була лише видимість. Юрґен мав усе для щастя, але по-справжньому любив бути нещасним. Він приваблював до себе любов і світло, але збуджували його пітьма і страждання. Кляйнерт із його помічниками вже допитали директорів надзвичайно приватних клубів у Штутґарті, до яких він навідувався, а також його «господинь», у вузькому сенсі цього слова, які над ним домінували. У цьому питанні все було недвозначно: Юрґен любив, що називається, «підкорятися». Йому подобалися батоги, опіки й чимало інших катувань (у звіті про розтин згадували численні шрами). Він також любив, коли його ображають, принижують, поневолюють.
Великий бос мав рабську душу.
Хай що про це думає Ньєман, Юрґен загравав із небезпекою і міг дуже просто натрапити на «домінатора» з розвиненою уявою. Але алібі всіх любителів таких розваг перевірили. Можна було закрити цю справу і повернутися до «ванільного світу», як казали прихильники садо-мазо про звичайний секс.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу