— Але ж його стайню обшукували!
— У людини, яка стільки років мала справу з кіньми, на такий випадок напевно є свої засоби.
— А ви не боїтеся залишати тут коня? Браун же може йому що-небудь заподіяти.
— Тепер він берегтиме огиря як свою душу. Браун чудово розуміє, що сподіватися на вибачення він може лише в тому випадку, якщо поверне коня цілим і неушкодженим.
— Полковник Росс не справляє враження людини, здатної пробачати.
— Не в полковникові річ. Я людина неофіційна, і тому сам вирішу, що йому розповісти. Ви помітили, що полковник розмовляв зі мною пихато? Тепер і я хочу трохи потішитися. Не кажіть йому про Срібного. Але це все, безумовно, ніщо порівняно з головним запитанням: хто вбив Джона Стрейкера? Ось тому ми з вами й повертаємося до Лондона вечірнім поїздом.
Слова мого друга вразили мене як грім серед ясного неба. З якої причини він вирішив припинити так успішно розпочату справу? Я був настільки приголомшений, що не промовив жодного слова аж до будинку Стрейкера.
Полковник та інспектор чекали на нас у вітальні.
— Ми з доктором Ватсоном повертаємося до столиці сьогодні вечірнім експресом, — із порога заявив Голмс.
Від здивування очі інспектора округлились, а полковник лише зневажливо скривив рота.
— Отже, ви зрозуміли, що знайти вбивцю нещасного Стрейкера вам не вдасться?
Голмс непевно стенув плечима.
— Тут є деякі труднощі, — сказав він. — Але я схильний думати, що у вівторок ваш кінь вийде на іподром. У вас є фотографія містера Стрейкера?
Інспектор витяг із кишені картку й передав її Голмсові.
— Любий Грегорі, ви вгадуєте мої бажання. Якщо дозволите, я залишу вас на хвилину, мені конче треба поставити одне запитання служниці.
— Мушу сказати, що я розчарований у нашому помічникові, — вимовив полковник Росс, провівши Голмса поглядом. — Як на мене, то з його приїздом ми не просунулись ані на крок.
— Проте я впевнений, що ваш кінь братиме участь у забігу, — зазначив я.
— Це його думка, — знизав плечима полковник. — Мені було б спокійніше, якби кінь стояв у своєму стійлі.
У цей час Голмс знов увійшов до кімнати.
— Що ж, джентльмени, — бадьоро вигукнув він, — тепер я готовий їхати!
Коли ми вже влаштувалися в екіпажі, один із працівників стайні відчинив нам ворота. Голмс раптово перехилився через борт і торкнув конюха за рукав.
— У вас у загоні декілька овець, — сказав він. — Хто їх доглядає?
— Я, сер.
— Останнім часом із ними не відбувалося нічого дивного?
— Нічого такого, сер. Щоправда, троє почали кульгати.
Ця відповідь кинула Голмса в захват. Він потер руки.
— Дивно, Ватсоне, успіх сам іде до наших рук! — шепнув він мені й додав: — Грегорі, раджу вам звернути увагу на цю незвичну епідемію. Їдьмо!
Вираз обличчя полковника Росса став іще більш скептичним, але порада мого друга дуже зацікавила інспектора.
— Ви гадаєте, це важливо? — запитав Грегорі.
— Надзвичайно. І ще хочу звернути вашу увагу на поведінку собаки в ніч злочину.
— Але пес поводився як завжди.
— Ось це й дивно, — зазначив Шерлок Голмс.
Чотири дні по тому ми з Голмсом вирушили до Вінчестера, щоб подивитись кінні перегони на Кубок Вессексу. Полковник Росс зустрів нас біля вокзалу. Він посадовив нас у свій екіпаж і повіз на заміський іподром. Упродовж усієї подорожі полковник тримався дуже холодно.
— Про мого коня й досі немає ніяких звісток, — нарешті процідив він.
— Скажіть, а ви б упізнали Срібного, якби побачили?
— Я двадцять років займаюся кіньми, але вперше чую таке запитання, — вибухнув полковник. — Навіть дитина впізнала б його за білим лобом і темною плямою на правій нозі.
— А які ставки?
— Відбувається щось недобре. Ще вчора були п’ятнадцять до одного, а відтак почали падати, тепер, може, уже й трьох до одного не буде.
— Гм, — Голмс почухав підборіддя. — Значить, комусь щось відомо.
Коли екіпаж підкотив до огорожі трибуни, я глянув на дошку зі списком учасників змагань. Ось що я прочитав:
Кубок Вессексу
Головний приз— 1000 соверенів
плюс 50 соверенів
за кожні додаткові 100 футів.
Другий приз— 300 фунтів.
Третій приз— 200 фунтів.
Дистанція — одна миля п’ять фарлонгів. Беруть участь жеребці чотирьох і п’яти років.
Учасники:
Негр. Власник — містер Гіт Ньютон.
Жокей — червоний шолом, брунатний камзол.
Боксер. Власник — полковник Вордлоу.
Читать дальше