Анна Хома - Терези

Тільки той, хто підсипав мені у вино снодійне, міг знати, що там було всього дев’ять таблеток. Коли я вийшла з кухні, ти витягнула таблетки зі смітника, розтерла їх на порошок і підсипала мені у келих. А упаковку, коли я заснула, поклала назад до шухляди. Щоб усе виглядало, наче самогубство.

А потім підіслала до мене Анжелу, щоб довідатися, що зі мною, бо я не йду на контакт. Анжелка поводилася досить дивно, шарпалась і вовтузилась, і коли я знайшла цю краватку, я здогадалася, що це вона підкинула мені її під ліжко. Анжелка не відмагалась і розповіла мені багато цікавого.

Виявляється, у нас на фірмі основною версією самогубства Лешека вважається його неподілене кохання. До мене.

Лешек нікому не казав, що ми родичі, вважав, що так буде безпечніше з огляду на його розслідування, але ж ти знала правду!

Анжела розказала, що на похороні, дізнавшись, що ти моя подружка, вона підійшла до тебе і запитала, чи справді він був закоханий у мене і чи міг повіситися через це кохання. Ти не просто підтвердила це, ти витягла з сумочки ту синю краватку і запевнила, що це Лешекова краватка і ти відчуваєш, як від неї виходить якась негативна енергія. Що буцімто я її подарувала йому на день народження і після того в нього почали проявлятися суїцидальні схильності.

Твої слова впали на благодатний ґрунт! Усі на фірмі почали вважати мене лиходійкою, яка наслала згубні чари на свого настирного залицяльника, пошаманивши над його краваткою, від чого залицяльник поліз у зашморг.

Добре, що Анжелка згадала, на кому бачила таку саму краватку, Вікторе. На тобі. Я думаю, що ти просто забув її в Марти і вона хотіла віддати її тобі на похороні, аж нагодилася Анжела. А може, ви від початку були заодно?

Ще від нашого відпочинку під Славським? Недаремно ви звідти разом поїхали…

Для чого вам потрібно було, щоб на фірмі думали, що це я винна у Лешековій смерті? І що почуття вини мене настільки замучило, що я напилася снодійного?

А щоб відвернути увагу від результатів його розслідування, якби я надумала їх оприлюднити! Щоб ніхто мені не повірив!

Таким чином, я дійшла висновку, що ви причетні до крадіжок на складі. Якщо ви не зникнете з нашого життя, я розповім про свої підозри шефу. І тоді це вже буде не моя проблема.

У тебе, Вікторе, є родичі в Києві, їдь туди, можеш взяти і Марту, так нам усім буде на краще.

Просто забудьте про нас назавжди, і я назавжди забуду про вас…»

Ні, не подумайте, я одразу зателефонувала нашій організаторці, але вона сказала, що з усім покінчено і щоб я забула її номер телефону.

Це вбило мене остаточно.

Ця розфарбована дівуля сказала все, що думає про нас, і спокійно собі пішла, а я сиділа і дивилася на свого коханця, точніше на ерзац, копію, замінник коханця, який навіть краватку сам собі не вміє пов’язати, який сидить зараз поруч і вдає, що він тут ні при чому, що у всьому винна я. Бо треба якось приховати власне боягузтво і нікчемність. А найдужче – власне задоволення від того, що ми накоїли.

Якби я вів щоденник, то написав би, що наша справа завершилася повним фіаско.

Я дивився собі під ноги і проклинав той день і час, коли вирішив зв’язатися з нею.

Це було на відпочинку під Славським, Марта раптом звернула на мене увагу, це я тепер знаю навіщо, а тоді вирішив, що їй набрид Макс і його інтрижки й вона захотіла справжнього крутого мужика. О як я помилявся!

Насправді я їй до лампочки! Вона помішана на своєму Максику, щось їй там привиділося, що він не так глянув на її любу подружку Олеську – і все, вона готова мститися, і не просто мститися, а ще дивіденди з того мати.

Для цього вона й покликала Орка, вони були знайомі ще зі школи, що там між ними було, я не знаю, але він їй якось підкинув одну ідейку, як можна збити бабло на фармацевтичному ринку, якщо в неї є хтось знайомий на гуртівнях, наприклад на «Конвалії». Такий знайомий у неї був.

От вона про Орка і згадала в Карпатах. І до мене почала бісики пускати. Йому була потрібна своя людина на «Конвалії», яка б тихенько робила, що треба, і не ставила питань, а їй кортіло полякати Олеську. Мене типу брали в долю, ми мали сісти втрьох і перетерти що по чому, але спочатку – Олеська, Марті щось як зайде в голову – її не відмовиш. Марта хотіла, щоб ми трохи поганяли лісом її колєжанку, причому на Максовій машинці, щоб вона побачила, що Макс чмо і не варто з ним шури-мури крутити.

Гм… це вона мені так сказала, хто його зна, що вона сказала Оркові… Але та травка… Бр-р-р, добре вона нам по мізках бахнула! Щось у тих Карпатах пішло не так, я очуняв уже в Сколе, на заправці, Марта сиділа навпроти мене така вся нещасна. От я й заспокоював її до ранку, думав, бляха, що вона всерйоз на мене увагу звернула, а вона, бляха, чекала на свого матусиного синочка.