Анна Хома - Терези

Увів у пошуковик знайому до болю адресу. Той одразу видав онлайн-карту з місцем призначення.

Курорт Славське відомий на всю Україну. Максим волів би викреслити його з мапи світу назавжди, волів би ніколи не знати про його існування. Минуло триста шістдесят п’ять днів, а він все ніяк не може позбутися відчуття, що та історія ще не завершилася…

Дурня. Пити треба менше.

Швидко позакривав усі зайві вікна і ще раз перечитав надісланий йому у п’ятницю лист.

«Ваше резюме перебуває на розгляді у дирекції. Просимо підійти у понеділок о 10.00 на співбесіду.

З повагою, Костянтин Богданович Дудай, старший юрист МПП фірми «Конвалія».

Отак-от.

Максим відчув, як загупало серце. Ненадовго, на кілька секунд. Це в нього з минулорічного «відпочинку» залишилося. Постнаркотичний ефект. Посилене серцебиття виникало на рівному місці і зникало так само. От як зараз, хоча він анітрохи не хвилювався: чого там хвилюватись – звичайна співбесіда. П’ятий курс, як-не-як. Рано чи пізно доведеться через це проходити.

Вітьок давно сватав його на свою колишню фірму, хоча чому сам звідти звільнився – до пуття не пояснював.

Максим трохи поґуґлив інформацію про «Конвалію». Шістнадцять років на ринку, у четвірці основних гуртових постачальників медикаментів Західного регіону, власник – Олександр Вадимович Кондур, львів’янин, одружений, дві доньки.

Допив пиво, подумуючи про наступну бляшанку, мигцем глянув на годинник на моніторі і… завмер.

23:32.

Химерний час. Ще можна йти на гульки, але вже бажано спати.

Рік тому це поєднання годин і хвилин стало вихідною точкою його неповернення до звичного життя…

Знову загупало серце. Пива більше не хотілося. Хотілося чогось міцнішого, високоградусного…

Вихідні добігали кінця, а він нічого не встигав.

Треба було підготувати на завтра костюм, сорочку, краватку і вступну промову. Раніше йому в цьому допомагала мама. «Знайди собі когось», – радив тепер тато, а він заховався у гаражі і поринув у розкопки по всьому віртуальному материку, наче від того, чи знайде він артефакти бога Аданоса, залежить його майбутнє…

А насправді майбутнє залежало від завтрашньої співбесіди у «Конвалії». І те, що сталося рік тому, там ніякого значення не матиме. Може, хлопці й праві, треба жити далі…

Знайди собі когось…

І може, батько теж правий? Знайти когось, хто буде тобі прасувати сорочки, пов’язувати краватки і не заважатиме пити з хлопцями пиво у гаражі… Щоб усе було, як у людей.

Але нудне сімейне життя не влаштовувало хлопця в принципі. А щоб зробити його цікавим, треба було мати силу, натхнення і бажання щось робити, чого він останнім часом за собою не спостерігав.

Тому Максим узявся вирішувати проблему звичним для себе способом: почав шукати у телефонному списку номери знайомих дівчат, які могли б відгукнутися на його прохання підготуватися до завтрашньої важливої зустрічі. Хтось обов’язково захоче проявити милосердя і виручить його у такий скрутний момент.

На одному з номерів він спіткнувся. Виявляється, він так і не видалив його з контактів.

Завтра у нього починається нове життя, а він зав’яз у минулому, якого вже не зміниш, хоча воно, минуле, змінило все, що могло, у його житті…

Плоский квадратний екран монітора згас.

Максим роззирнувся.

Помаранчева «Шкода-Фабія» самотньо дрімала посеред гаража. Її друг – зелений «Рено-Кенго» – сьогодні ночував не вдома. Як і тато.

І що на це сказала б мама?

Згадавши маму, Максим вирубив комп, узяв ключі і пішов відмикати гараж, сподіваючись, що даішники вже поснули або будуть дивитися не в той бік, куди він поїде.

Олександр важко опустився в улюблене крісло.

Він підозрював, що його мало хто любить. Але особливо на це не зважав, бо прийшов на землю не для того, щоб розводити тут з усіма сюсі-пусі.

Його основне призначення у житті – вирватися з загальної біомаси і зробити так, щоб ця біомаса більше ніколи його не поглинула. Можна сказати – він цього досяг. Але якою ціною?

Щастя виявилося таким же примарним, як комунізм для неіснуючої вже імперії. Його син не успадкував жодної риси його характеру.

Хлопець прогулював, проїдав і пропивав усе, що мав, а потім приходив за черговою подачкою. Ні працювати, ні думати, ні планувати своє життя він не збирався, а коли до цього додалися наркотики – все пішло шкереберть.

Невже справді на дітях геніїв природа відпочиває? Бо хто, як не геній, зміг на рівному місці заснувати і розкрутити до всеукраїнських масштабів фармацевтичну гуртово-роздрібну фірму «Конвалія», єдину таку з центром не в Києві, а у Львові?