Джон Гришэм - Острів Каміно

Брюс бродив пляжем, міркуючи, як краще зберігати і, якщо це можливо, примножувати спадщину. Для цього він уже підшукав декілька варіантів вкладення грошей. Він розсудливо приховав від усіх новину про отримання спадщини — зрештою, до цих коштів не було доступу вже бозна-скільки років,— тож йому не дошкуляли друзі зі своїми порадами чи проханнями позичити їм грошей. Дівчина, з якою він жив, теж навіть не здогадувалася про спадщину. Тижня разом із нею виявилося достатньо, щоб зрозуміти, що довго ці стосунки не протривають. Отже, Брюс міркував про інвестиції у франшизу курячих сандвічів, про придбання неосвоєної земельної ділянки у Флориді, квартири у висотці неподалік, кількох нових інтернет-стартапів у Силіконовій долині, торговельного комплексу в Нешвіллі і так далі. Він прочитав уже десятки фінансових журналів, проте чимдалі більше переконувався, що не має того терпіння, яке потрібне для інвестування. Він бачив лише суцільний лабіринт якихось цифр і стратегій. Вочевидь, не випадково він в університеті обрав англійську, а не економіку.

Кілька разів на тиждень вони з дівчиною вирушали в чудернацьке селище Санта-Роза, щоб пообідати в кафе або випити в одному з барів на головній вулиці. Там був непоганий книжковий магазин із кав’ярнею, і вони стали частенько туди заглядати, щоб випити післяобідню чашечку лате й погортати New York Times. Власником закладу був уже немолодий бариста на ім’я Тім, який над усе любив побалакати. І от якось Тім обмовився, що подумує продати магазин і переїхати в Кі-Вест. Наступного дня Брюсові вдалося відскіпатися від дівчини й самому насолодитися лате в кав’ярні. Сівши за столиком, він став розпитувати Тіма про його плани щодо книгарні.

Той пояснив, що продаж книжок — непроста справа. Великі торговельні мережі пропонували на всі бестселери дуже привабливі знижки — аж до п’ятдесяти відсотків, — а до того ж тепер з інтернетом і Amazon можна було все купувати, не виходячи з дому. За останні п’ять років закрилося понад сімсот книгарень. Триматися на плаву вдавалося небагатьом. Що далі Тім говорив, то похмурішим ставав.

— Роздріб — штука жорстока,— сказав він принаймні тричі.— Що не роби, наступного ж дня доводиться починати заново.

Брюс, хоч і віддавав належне чесності Тіма, дещо сумнівався в його підприємливості. Це він так заманює потенційних покупців?

За словами Тіма, книгарня давала йому непоганий дохід. Острів облюбувало чимало людей із літературних кіл, зокрема й письменники, які нині публікувалися; був тут і книжковий фестиваль, і гарні бібліотеки. Зрештою, хто-хто, а пенсіонери досі полюбляли читати й витрачали гроші на книжки. На острові було близько сорока тисяч постійних мешканців і десь мільйон туристів на рік, тож потік покупців загалом був досить жвавий. На питання Брюса, скільки Тім хоче за магазин, той відповів, що готовий віддати його за сто п’ятдесят тисяч доларів готівкою без кредиту від продавця і з правом на здачу в оренду. Брюс дещо несміливо поцікавився, чи можна йому поглянути на фінансові документи — лише на звичайний балансовий звіт і на звіт про прибутки та збитки,— але Тімові ця ідея не сподобалася. Він не знав Брюса, і той видавався йому черговим зеленим шалапутом, що безтурботно марнував життя на пляжі за таткові гроші.

— Давай так: я покажу тобі ті документи, але перед тим ти мені покажеш свої,— запропонував Тім.

— Згода,— кивнув Брюс, якому ця пропозиція здалася слушною.

Він пішов, пообіцявши повернутися, але зрештою відклав повторний візит, бо в нього з’явився цікавий задум для поїздки. Трьома днями по тому він попрощався з дівчиною й вирушив у Джексонвілл, щоб придбати нову автівку. Він мріяв про новенький сяйний Porsche 911 Carrera, і саме лише те, що він міг запросто виписати за нього чек, робило спокусу майже болісною. Проте Брюс устояв, і після довгої та запеклої торгівлі обміняв із доплатою свій уже дещо потіпаний Jeep Cherokee на новий. Той був просторішим, а йому саме могло знадобитися більше місця для перевезення багажу. Porsche міг почекати — скажімо, доти, коли Брюс сам на нього заробить.

На нових колесах і з майже не схудлим банківським рахунком Брюс покинув Флориду й вирушив у власну літературну подорож, чимдалі сповненіший радісним передчуттям. Він не мав конкретного маршруту: просто прямував на захід, плануючи доїхати до Тихого океану, повернути на північ, потім назад на схід, а тоді на південь. Час для нього нічого не значив, адже жодних дед-лайнів у нього не було. Він шукав спеціалізовані книжкові магазини і, натрапивши на якийсь із них, день-другий придивлявся, пив там каву, читав, іноді навіть обідав, якщо було кафе. Зазвичай йому випадала нагода поговорити з господарем тет-а-тет і обережно повивідувати корисну інформацію. Брюс говорив їм, що міркує про придбання книгарні й що, правду сказати, йому не завадила б порада від обізнаної людини. Відповіді бували різні. Утім, більшості явно подобалося те, чим вони займаються,— навіть тим із них, хто дивився в майбутнє з тривогою. У цій справі зараз була геть непевна ситуація: торговельні мережі розширювалися, а інтернет-торгівля була таким собі рівнянням із багатьма невідомими змінними. Ходили страшні історії про відомі книгарні, витіснені з ринку по тому, як неподалік від них з’являлися магазини з великими знижками. Деякі спеціалізовані книгарні, вочевидь, процвітали — особливо часто таке траплялося в невеликих студентських містечках, де не було мережевих магазинів,— проте в багатьох інших книгарнях було практично безлюдно, і таке траплялося навіть у великих містах. Крім того, були деякі нові магазини, що, попри всі прикрі тенденції, якнайактивніше розвивалися. Поради були різними: від стандартного «Роздріб — штука жорстока» до «Чому б і не ризикнути — тобі ж лише двадцять три». Але всіх, хто радив, об’єднувало одне: їм подобалося те, чим вони займаються. Вони любили книжки, літературу, письменників, світ книговидання й готові були працювати й спілкуватися з клієнтами допізна, бо вважали цю справу своїм покликанням, і покликанням благородним.