Джон Гришэм - Острів Каміно

Минув тиждень, потім місяць, і розслідування стало втрачати оберти. Те, що спочатку було таким багатообіцяльним, тепер видавалося геть марним. Слідство не мало нічого, крім краплі крові, фотографій злодіїв із вміло зміненою зовнішністю і, звісно ж, факту зникнення рукописів. Згорілий фургон, на якому втекли злочинці, знайшли, але ніхто не знав, де його було придбано. Орендований Денні пікап було вкрадено й продано на запчастини, а сам Денні з Мехіко вирушив у Панаму, де мав друзів, які добре вміли ховатися від правосуддя.

Не викликав сумнівів той факт, що Джеррі й Марк кілька разів користувалися підробленими студентськими квитками, щоб відвідати бібліотеку. Марк навіть видав себе за дослідника творчості Фіцджеральда. У ніч крадіжки ці двоє проникли в бібліотеку разом з іще одним спільником, проте лишалося невідомим, коли і як вони її покинули.

Зважаючи на відсутність викрадених предметів, федеральний прокурор відклав складання обвинувального акту. Адвокати Джеррі й Марка подали прохання про зняття обвинувачень, але суддя відмовив. Отже, вони лишалися у в’язниці без права виходу під заставу. Обидва мовчали. Становище було абсолютно патове. Нарешті, за три місяці після крадіжки, прокурор запропонував Маркові фантастичну угоду: розповідаєш усе, без жодних недомовок, і тебе одразу випускають. Марк не мав судимостей і ДНК на місці злочину, а тому був кращим варіантом із двох. Щоб вийти на волю, він мав просто розколотися.

Марк відмовився з двох причин. По-перше, його адвокат запевнив, що владі було б складно довести таку справу в суді, а отже, йому навряд чи загрожують обвинувачення. По-друге — і це мало вирішальну вагу,— Денні й Трей були на волі. З цього випливав не лише той факт, що рукописи зараз надійно сховано, а ще й імовірність відплати. Крім того, навіть якби Марк повідомив повні імена Денні й Трея, ФБР навряд чи змогло б їх розшукати. Марк, звісно, гадки не мав, де зараз були рукописи. Він знав адреси другого й третього притулків, але розумів, що ними, напевно, не скористалися за призначенням.

Усі зачіпки виявилися марними, і слідство зайшло в глухий кут. Тепер лишалося тільки чекати. Ті, у кого на руках були рукописи, неодмінно мали зажадати за них готівку — багато готівки. Рано чи пізно вони об’являться, але де й коли? І скільки грошей вони вимагатимуть?

Коли Брюсові Кейблу виповнилося двадцять три й він досі рахувався третьокурсником в Обернському університеті, раптом помер його батько, із яким вони постійно сварилися через брак академічних успіхів у Брюса — кілька разів доходило до того, що пан Кейбл погрожував викреслити сина з заповіту. Якийсь древній родич зробив статок на видобутку гравію і, слідуючи невдалій пораді юристів, заснував мережу безглуздих і по-дурному організованих трастових компаній, які відтоді розсіювали його гроші між новими поколіннями недостойних родичів. Родина довго жила за фасадом великого багатства, спостерігаючи, як воно повільно тане. Загрози позбавити спадщини й перекрити доступ до виплат трастових компаній були улюбленою зброєю дорослих членів родини в боротьбі з молодими спадкоємцями, але користі від цих загроз було мало.

Пан Кейбл помер, так і не діставшись офісу свого адвоката, і на Брюса зненацька звалилася спадщина в триста тисяч доларів — сума нічогенька, однак недостатня для безбідного життя до кінця днів. Він подумував про інвестиції, але надійні варіанти обіцяли щорічний дохід лише в п’ять-десять відсотків, а цього явно було замало для того способу життя, який Брюс вважав для себе гідним (хоча раніше він узагалі не міркував про те, яким має бути цей спосіб життя). Більш сміливі інвестиції були надто ризикованими, а Брюс не хотів втратити те, що вже мав. Усе це призвело до вельми несподіваного для нього самого розвитку подій. Найдивнішим, мабуть, було його рішення кинути університет після п’яти років навчання й забути про нього назавжди.

Потім одна дівчина вмовила його вирушити разом із нею на флоридський пляж на бар’єрному острові Каміно — смузі суші довжиною в шістнадцять кілометрів прямо на північ від Джексонвілла. У гарній квартирі, за оренду якої платила дівчина, Брюс провів місяць здебільшого за тим, що спав, пив пиво, серфінгував, годинами милувався океаном і читав «Війну і мир». Його спеціальністю в університеті була англійська мова та література, і в нього набралася ціла купа великих книжок, які він давно мав би прочитати.