Джон Гришэм - Бар Когут

Зрештою, в її батьків виникли серйозні проблеми. Восени, коли вона навчалася на другому курсі, батька заарештували й ув’язнили на два тижні до внесення застави. Він тоді працював на маляра-підрядника, теж сенегальця, який мав належні документи. Вочевидь, його хазяїн погодився пофарбувати внутрішню частину великого офісного комплексу в Ньюарку за нижчими розцінками, ніж підрядник із профспілки, і той заявив у ІМП — імміграційно-митну поліцію — про використання праці нелегалів. Навіть це було доволі небезпечно, але там на додачу нібито зникли якісь офісні матеріали і батька Золи разом із чотирма іншими працівниками-нелегалами звинуватили в крадіжці у великих розмірах. Йому вручили повістку в імміграційний суд, і воднораз пред’явили обвинувачення в кримінальному злочині.

Зола найняла адвоката, який стверджував, що спеціалізується саме на таких справах, і сім’я виклала дев’ять тисяч доларів попереднього гонорару — власне, всі свої заощадження. Той адвокат виявився надзвичайно зайнятим — майже ніколи не відповідав на дзвінки. Оскільки брат і батьки Золи переховувалися по всьому місту та околицях, сперечатися з адвокатом доводилося їй. Поступово Зола почала зневажати цього чоловіка, марнословця, який постійно все перебільшував, і залюбки звільнила б його, але на іншого адвоката грошей не залишилось. Коли він не з’явився на судове засідання, суддя відсторонив його від справи. Зрештою, на вимогу Золи її батькові призначили безкоштовного державного захисника й обвинувачення в злочині було знято. Утім, загрозу депортації ніхто не скасував. Судовий процес затягнувся, і все з ним пов’язане забирало в неї дуже багато часу, що позначилося на її успіхах у навчанні. Після кількох судових засідань і слухань Зола вирішила, що всі адвокати або ледачі, або дурні, і вона сама змогла б упоратися із цією роботою значно краще за них.

Вона теж повелася на оману з державною позикою, яка уможливлювала вступ до юридичної школи абикому, і рішуче вступила до Фоґґі-Боттому. І тепер, коли залишилося півроку до випуску, Зола винна більше грошей, ніж могла собі уявити. Її батькам і неодруженому брату Бо загрожувала депортація, утім, їхні справи розглядалися доволі мляво в перевантажених імміграційних судах.

ВОНА ЖИЛА НА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ВУЛИЦІ, в будинку, хай і не такому занедбаному, як Курник, але в чомусь подібному — вщерть напханому студентами, які тіснилися в дешевих мебльованих кімнатах. На початку третього курсу вона познайомилася з Ґордоном Таннером, миловидим, статурним хлопцем, який жив у квартирі навпроти. Одне потягло за собою інше й швидко переросло в злощасний роман, а незабаром і в обговорення спільного проживання, звісно, з метою заощадити. Зрештою, Ґордон передумав через Бренду, гарненьку наречену з рідного краю, яка любила велике місто й часто його відвідувала.

Крутійство з двома дівчатами було справжнім випробуванням для Горді. Він майже все життя був заручений з Брендою і тепер одчайдушно бажав ухилитись від шлюбу. Щодо Золи теж не все було просто — він не був упевнений, чи вистачить йому мужності втекти із чорношкірою дівчиною і більше ніколи не побачити рідних і друзів. Додайте сюди напругу через млявий — якщо взагалі існуючий — ринок праці, обтяжливі борги, перспективу завалити адвокатський іспит, — ось Горді й зірвався. Біполярний розлад йому діагностували п’ять років тому. Ліки й психотерапія діяли добре, і, якщо не зважати на жахливий епізод у коледжі, його життя було досить нормальним. Усе змінилося на третьому курсі в ЮШФБ, коли наприкінці листопада він припинив прийом ліків. Золу вразили перепади його настрою, і зрештою вона зажадала пояснень. Він зізнався, що хворий, і знову почав приймати ліки. За два тижні перепади настрою зникли.

Вони склали іспити й неохоче роз’їхались на канікули по домівках. Там Горді, напевно, спровокував вирішальну сварку з Брендою та розладнав весілля. Зола не хотіла проводити час із сім’єю. Навіть попри свої неприємності, батько не зміг би втриматися від лютих настанов і проповідей щодо гріховності її західного стилю життя.

Через тиждень вони повернулися до Вашингтона. Горді досі заручений, весілля досі призначене на п’ятнадцяте травня. Проте він припинив прийом ліків і поводився імпульсивно. Два дні не виходив зі спальні, спав годинами, потім сидів, спершись підборіддям на коліна, і витріщався в пітьмі на стіни. Зола місця собі не знаходила, не знаючи що його робити. Потім він пропав на три дні, залишивши повідомлення, що їде в потязі до Нью-Йорка, аби «декого опитати». Мовляв, напав на слід колосального заколоту, і роботи не прогребти. Вона спала в себе вдома, коли він з’явився о четвертій ранку, зриваючи із себе одяг від хоті. Трохи пізніше, у той же день, він знову кудись зник. Нібито напав на слід якихось поганців і «нарив компромат». Він повернувся геть збуджений і засів за ноутбук. Золі наказав триматися від нього подалі, бо в нього купа роботи.