Джон Гришэм - Бар Когут

— У нього лихо, Марку. Він уже кілька тижнів нестабільний і потребує нашої допомоги.

Марк трохи відштовхнув свого кухля та зціпив руки на потилиці.

— Наче нам своїх турбот бракує. Як ми йому допоможемо?

— Подивимось. Зола опікується ним, як може, і хоче, щоб ми зайшли ввечері.

Марк розсміявся і відсьорбнув із кухля.

— Що смішного? — спитав Тодд.

— Та нічого. Уяви скандал у Мартінсбурзі, штат Західна Віргінія, коли там дізнаються, що Ґордон Таннер, син диякона та наречений доньки визначного лікаря, втратив розум, кинув юридичну школу і втік на Ямайку з африканською мусульманкою?

— Не второпав гумору.

— То уяви собі! Сміх та й годі! — він раптом посерйознішав.— Слухай, Тодде, ми не змусимо його приймати ліки. Як тільки ми спробуємо це зробити, він випхає нас під зад коліном.

— Він потребує нашої допомоги, Марку. Я звільняюсь о дев’ятій і ми підемо до нього.

За стійку всівся чоловік у гарному костюмі. Тодд підійшов до нього взяти замовлення. Марк пив пиво та усе глибше занурювався в нудьгу.

ЗОЛА МААЛ НАРОДИЛАСЯ через три роки після втечі її батьків із Сенегалу. Оселившись разом з двома юними синами в йоганнесбурзьких нетрях, вони знайшли чорну роботу — драїти підлоги та рити канави. За два роки вони зібрали достатньо грошей і заплатили посереднику контрабандистів за перетин океану. Вони вирушили у жахливу подорож до Маямі на борту ліберійського торговельного судна із дюжиною інших сенегальців. Нелегалів без перешкод висадили на берег і там їх зустрів чийсь дядько. Він відвіз їх до Ньюарка, штат Нью-Джерсі, і поселив у двокімнатній квартирі будинку, переповненого іншими сенегальцями, що не мали дозволу на роботу й перебування в країні.

Через рік у Ньюаркській університетській лікарні в них народилася Зола, яка автоматично стала громадянкою США. Доки її батьки працювали на двох-трьох роботах, отримуючи меншу за мінімальну платню, та ще й готівкою, Зола та її брати пішли до школи й інтегрувалися в суспільство. Вони справляли релігійні обряди як доброчесні мусульмани, одначе Золу з раннього віку вабив західний триб життя. Її батько, чоловік аж надто суворий, наполягав, щоб англійська замінила їм рідні волоф і французьку. Хлопці швидко засвоїли нову мову, а вдома допомагали з нею батькам.

Сім’я часто переїжджала в межах Ньюарка, усякчас в якусь зачухану квартиру, але щоразу в трохи більшу за попередню. І вони завжди перебували серед сенегальців. Усі вони постійно боялись депортації, проте триматися купи було безпечніше, принаймні так серед них вважалося. Вони тремтіли з остраху від кожного стуку в двері. Через нагальну засторогу не встрявати в неприємності, Зола та її брати навчилися уникати будь-яких ситуацій, що привертають небажану увагу. Попри те, що вона мала належні документи, Зола розуміла, що її сім’я завжди перебуває в небезпеці. Вона жила в страху, що її батьків та братів заарештують і видворять до Сенегалу.

Коли їй виповнилося п’ятнадцять, вона знайшла роботу посудомийки. Платили їй не дуже багато і, звісно, готівкою. Її брати теж працювали; вся сім’я заощаджувала скільки могла. У вільний від роботи час Зола навчалася. Вона без зусиль закінчила школу з непоганими оцінками й вступила на вечірнє відділення місцевого коледжу. Невеличка стипендія дозволила їй перевестись на денне відділення та знайти роботу в бібліотеці коледжу. Але вона й далі мила посуд, прибирала в будинках разом із матір’ю та доглядала дітей друзів сім’ї, які мали кращу роботу. Її найстарший брат одружився з американкою, не мусульманкою, і хоча так легше було стати громадянином, цей шлюб спричинив серйозні суперечки з батьками. Той брат переїхав із дружиною до Каліфорнії, щоб розпочати там нове життя. Коли Золі виповнилося двадцять, вона пішла з дому й вступила до Монклерського державного університету. У гуртожитку вона жила в одній кімнаті з двома американськими дівчатами, також обмеженими в коштах. Зола обрала головним фахом бухгалтерський облік, бо любила працювати із цифрами й вправно керувала фінансами. Вчилася вона завзято, хоча в поєднанні з двома, а то й трьома роботами, на підручники залишалося небагато часу. Сусідки ознайомили її зі світом вечірніх розваг; вона проявила спритність і в цій сфері. Хоча Зола й дотримувалася суворої мусульманської заборони на спиртне і навіть смаку його не виносила, вона, утім, була більш сприйнятлива до інших спокус, насамперед, моди й сексу. Її зріст сягав майже шести футів, і вона часто чула, що їй пасують вузькі джинси. Її перший хлопець добре навчив її всьому, що стосувалося сексу. Другий ознайомив із психоактивними речовинами. Під кінець першого курсу вона потай вважала себе непрактикуючою мусульманкою, хоча її рідні про це й гадки не мали.