Наталья Паняева - Вакансія на вбивцю

— Сядемо отам?

— Звичайно, — охоче погодилася вона.

Вони обережно почали пробиратися між рядами. Ігор побачив їх і всміхнувся, а пухкенька білявка справа від нього незадоволено закопилила губи. Чоловіки потисли одне одному руки, а Наталя та Руся обмінялися поцілунками, встигнувши при цьому уважно та прискіпливо оглянути вбрання одна одної.

— Як справи? — поцікавився Авенір.

— Як справа, так і зліва, — зареготав Кочет. — Коли ти навчишся висловлюватись дохідливо? І за що тебе тільки тримають у твоїй газеті?

Друзі працювали у конкуруючих виданнях, тому часто кпили одне одного.

— Ось, знайомся, — Кочет тицьнув рукою в білявку. — Це Тамара.

Панянка кокетливо посміхнулася у відповідь. Дейкало церемонно потиснув її пальчики.

— Хто тут є? — поцікавився Авенір.

Ігор стиха перераховував йому почесних гостей із перших рядів. Але тут залунали оплески, і на поміст піднялися члени оргкомітету фестивалю. Усі замовкли і втупилися в сцену, очікуючи початку конкурсної програми.

Маргарита зранку займалася ремонтом Гаранджевої квартири. Цього дня з’ясувалося, що неправильно підвели труби до кранів на кухні, і вона полаялася з підрядником і майстрами, примусила-таки їх усе переробити, перевірила, чи виправили ситуацію, і поквапилася до Віталія у готель.

Дівчина зітхнула з полегшенням, коли вийшла на свіже повітря. Хотілося трохи перепочити, посидіти в барі, проте Маргарита не певна була, що Гаранджа щось їв без неї і що в нього є чиста сорочка на завтра.

Поки вона йшла від автостоянки до готелю, зустріла чимало знайомих і з посмішкою однаково вітала всіх. Відомий журналіст Ігор Кочет чимчикував назустріч зі своєю гарненькою супутницею. «Знову новенька пасія», — відзначила подумки Маргарита.

Ігор посміхнувся їй:

— Привіт! Як життя молоде?

— Дякую, все гаразд, — відгукнулася дівчина.

— А от Дейкало каже, що фестиваль нудний, жодної сенсаційної події, — кивнув Ігор на товариша, який наздоганяв його. Він теж був не сам.

Маргарита засміялася:

— Усі фестивалі нудні.

— Тоді давай повечеряємо разом, щоб стало веселіше, — запропонував Кочет.

Дівчина легко погодилася.

У холі готелю було людно.

Маргарита підійшла до стійки адміністратора і попрохала ключ від номера коханця.

— Пан Гаранджа узяв його, — відповів адміністратор. — Він щойно піднявся.

Це дещо здивувало дівчину. Вона подякувала і, сяючи посмішкою, рушила холом до ліфтів.

Уже на сьомому поверсі, виходячи з кабіни ліфта, Маргарита машинально глянула на годинник — сім хвилин по п’ятій. От і 723 номер. Дівчина взялася за ручку, потягла і з подивом відчула, що двері замкнені.

Вона постукала.

— Гаранджа! Це я, Маргарита.

Але за дверима було тихо. Вона постукала ще раз.

— Віталію! Відчини!

Жодної відповіді.

Дівчина почала злитися.

— Щось не так? — підійшла до неї чергова по поверху.

— Скажіть, будь ласка, ви маєте запасного ключа? — спитала Маргарита, намагаючись приховати роздратування. — Мабуть, пан Гаранджа там заснув, я не можу потрапити до номера.

Чергова добре знала її, тому не вагалася жодної секунди.

— Хвилинку, пані.

Маргарита відступила вбік, і чергова відчинила двері своїм ключем.

Подякувавши, дівчина увійшла до великої вітальні й одразу відчула аромат незнайомих парфумів. Вона завмерла: зазвичай у їхній номер ніхто чужий не заходив. Можливо, Гаранджа зачинився в номері з жінкою? Можливо, своїм невчасним приходом вона зіпсувала йому якусь сексуальну пригоду? Сама ж сказала Віталію, що повернеться не раніше восьмої. Може, він привів до себе одну з тих напівоголених маленьких кретинок, які шастають коридорами готелю у пошуках фінансової підтримки?

Але яке він мав право так чинити? Маргарита власноруч ретельно підбирала йому пристойних панянок, які могли б бути корисними у його творчих справах, а він кидається на першу-ліпшу хвойду! Хто ж із порядних та заможних жінок після цього захоче переспати з ним?

У цей момент вона відчула якийсь рух у його спальні. Дівчина напружено чекала. Двері спроквола відчинилися.

Гаранджа вийшов до вітальні. На ньому були темні окуляри із зеленими скельцями.

Ця звичка носити сонячні окуляри у приміщенні завжди дратувала Маргариту. Вона ніколи до ладу не знала, про що він думає, як реагує на її слова. Але цього разу, хоча його обличчя, як завжди, залишалося незворушним, відчувалося, який він напружений. І ще ці краплинки поту на його верхній губі.