Валентина Люліч - Печериці в законі

— Я завжди така. Треба просто вміти вчасно побачити! — віджартувалася Маргарита. — А зараз ти мені потрібен без свідків на кілька хвилин.

Відвівши за руку друга вбік, Марго спитала:

— Ти знаєш, що за фактом?…

— Знаю! — перебив її Славко. — Не хвилюйся, все нормально. Я вже всю продукцію сам перевірив, всі документи є. Чого мені боятися? Я, правда, ще сам з’ясовую, що могло стати причиною отруєння. Спілкувався з батьками дітей. До речі, з ними все нормально.

Відшкодував вартість лікування і трохи моральної шкоди. А те, що я зараз — єдиний підозрюваний, то це — питання часу. Добре, що все з дітьми обійшлося.

— А ти знаєш, що провадження доручили вести мені? — дещо здивовано й неочікувано запитала Марго.

— Це ж не переоре нашої дружби?

— Та не хотілося б. Але поки що її варто обмежити.

Маргарита побачила, що її слова ніби в серце вкололи Славу. Але ж і лікар часом мусить зробити боляче… Намагаючись завершити неприємну для нього розмову, він спробував змінити тему:

— Діма і Коля — справді хороші хлопці. При грошах, при статусі…

— В «Однокласниках»? — вишкірилась Маргарита.

— Та ні, по життю. Микола, до речі, — розведений, живе сам. Але чомусь не хоче одружуватися вдруге. Як на мене, то він, як і більшість чоловіків, просто боїться відповідальності, обмеження свободи й закоханості. Останнє практично породжує перші дві речі. Часто чоловіки називають це підкаблучництвом.

— Вони плутають кохання і підкаблучництво. Бо підкаблучництво передбачає добровільний перехід чоловіка в підпорядкований стан, а значить і певну його слабкість. А от справжнє кохання передбачає вольові дії чоловіка, спрямовані на те, щоб робити жінці добро, і аж ніяк не обмежує його дій і свободи. У цьому випадку він добровільно бере на себе відповідальність. І за себе, і за неї. А при мудрій жінці — нічого боятися. Вона сама ніколи не допустить, щоб її чоловіка називали підкаблучником, — підсумувала Маргарита.

— Не знаю, можливо, твоя правда. Але ж де взяти таку жінку?

— Не варто думати про жінок, що вони — всі однакові, хитрі, самозакохані. Що, хіба ж не так ви про нас говорите, особливо коли жінка красива? Думай головою, дивися очима й відчувай серцем, а не роби ці три речі одним місцем одночасно. І не помилишся.

Катя вже на стіл накрила, ходімо. Я, наприклад, — після роботи. І зараз більше хочу їсти, ніж говорити.

Славко, обмірковуючи сказане, пішов за Маргаритою.

— Там-та-ра-рам! — Катя демонстративно поставила перед Маргариткою канапки з помідорами та печерицями. — Страва перша — особисто для найголоднішої. Цей вишуканий бутерброд може забезпечити гарний настрій на цілий день. «Сніданок майора»!

— А це, прошу, для всіх, — розставляючи тарілки, Катя озвучувала назви: закуска «Право вибору», ньокі «Щастя офіцера».

За бокалом білого вина і під таку закуску розмова складалася сама собою. Катя, примостившись між Дмитром і Миколою, щебетала про все, що знала і не знала, про те, що згадала, висловлюючи власну думку. Славко не зводив очей з Маргарити. Коли бокали наполовину спорожніли, а Катя вислухала кілька компліментів своїй кулінарній майстерності, Маргарита взяла подругу за руку і повела до виходу.

— Чого ми так рано йдемо? — сідаючи в «Сітроен» Марго, невдоволено запитувала Катя, сподіваючись затриматися «до останнього клієнта», — мені хлопці такі прикольні.

— Знайшла хлопців… Один — одружений, другий — розведений боягуз.

— А директор?

— А з ним я взагалі зобов’язана обмежити спілкування. Служба вимагає, — продовжувала розмову Маргарита, ще раз переконуючи себе, що правильно зробила, коли пішла «за англійським звичаєм».

— У тебе в голові одне: робота!

— А в тебе — інше. Але теж одне. Мені справді завтра на службу, а роботи — непочатий край. Зранку ще щось навалиться. Наступного разу проси номер мобільного телефону в Миколи. Він, принаймні, розведений. Але хоч трошки світла в кінці тунелю, — пожартувала Марго, зупинивши

«Сітроен» біля під’їзду Каті.

— До завтра. Па.

Вже о восьмій ранку безперервне стукотіння пальців по клавіатурі пролунало від дверей кабінету Маргарити аж до входу в прокуратуру. У приміщенні робочий день почався у трьох людей: охоронця, прибиральниці та Маргарити Валеріївни.

«Сьогодні санстанція має дати результати перевірки. Міліція забрала і висновки експертиз. Значить відповіді на питання близько. І це добре, бо невідомість не давала ні спати ночами, ні вдень робити іншу роботу, окрім цієї», — роздумувала Маргарита над справою, розкриття якої з кожним днем ставало для неї все більш принциповим.