Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— Я шукаю цю жінку вже майже добу, Ньємане. Вона ховається. І ховається вельми вміло.

— Перевір усе спочатку. Може, ти щось пропустив.

— Нічого я не пропустив! — спалахнув Карім.

— Таки пропустив. Ти сам мені про це сказав. За могилою дівчинки в цій твоїй дірі хтось старанно доглядає, хтось регулярно приходить туди. Хто? Авжеж не Софі Кайюа. Знайди відповідь на це запитання, і ти знайдеш матір дівчинки.

— Я розпитував сторожа. Він нікого не бачив…

— Може, вона сама не приходить. Може, найняла когось із похоронного бюро, не знаю. Шукай, Каріме. У будь-якому разі тобі треба повернутися до Сарзака, щоб відчинити труну.

Араб здригнувся.

— Відчинити труну?

— Ми мусимо знати, що там шукали осквернителі. І що знайшли. А ще всередині домовини ти побачиш адресу похоронного бюро. — Ньєман зловісно підморгнув Карімові. — Труна — як светр, усі позначки — на споді.

Карім натужно ковтнув слину. Він відчував, як йому мліють ноги від думки, що треба повертатися на сарзацький цвинтар і знову лізти до гробівця, та ще й уночі. Але Ньєман підсумував незаперечним тоном:

— Спершу відбитки пальців. Потім цвинтар. Маємо часу до світанку, щоб розплутати цю справу. Ти і я, Каріме. Більше ніхто. Опісля нам доведеться повернутися в лоно своїх відомств і стати до відповіді.

Карім підняв комір.

— А ви що будете робити?

— Я? Я «повернуся до джерел багряних рік», слідами юного Еріка Жуано. Він був тим, кому вдалося частково розплутати цю справу.

— Був?

Ньєманове обличчя болісно скривилося.

— Шернсе вбив його, перед тим як із ним самим покінчив — чи покінчила — убивця. Я знайшов тіло Жуано в ямі з хімічним розчинником у лікаревому підвалі. Шернсе, Кайюа й Серті були покидьками, Каріме. Тепер я в цьому цілковито переконаний. І, думаю, Жуано напав на їхній слід і поплатився за це життям. Дізнайся, хто вбивця, Каріме, а я дізнаюся його мотив. Дізнайся, хто ховається за привидом Жюдіт. А я дізнаюся значення цих слів — «багряні ріки».

Обидва вийшли в коридор, не звертаючи жодної уваги на жандармів.

— Нічого не працює, хлопці. Анічогісінько!

— Однаково в нас нема жодних відбитків, тож…

На порозі невеличкого кабінету на другому поверсі жандармерії стояла купка поліціянтів, що збентежено дивилися на комп’ютер із рухомою лупою, під’єднаний плетивом кабелів до сканера.

Перед екраном сидів високий блондин із витрішкуватими, наче в сови, очима й силкувався налаштувати програму. Карім розпитав: виявилося, що це Патрік Астьє власною персоною. Коло нього стояв Марк Кост — сутулий брюнет у великих запітнілих окулярах.

Поліціянти, юрмлячись, виходили з приміщення, обмінюючись глибокодумними репліками про ненадійність новітніх технологій. На Каріма вони навіть не глянули.

Той підійшов до Коста й Астьє і представився їм. З перших слів усі троє зрозуміли, що вони на одній хвилі. Молоді й затяті, вони знехтували своїм страхом і поринули з головою в розслідування. Коли Карім розповів, що саме привело його сюди, Астьє не стримав схвильованого вигуку:

— Чорт забирай! Відбитки пальців убивці, усього-на-всього? Згодуймо їх мерщій нашому комп’ютерові!

— Хіба він працює? — здивувався Карім.

Експерт усміхнувся. Немов тоненька тріщинка з’явилася на порцеляновому обличчі.

— Певно, що працює. — Він кивнув у бік криміналістів, уже зайнятих іншими справами. — То в них голови не працюють…

Кількома швидкими рухами Астьє відчинив одну з нікельованих валізок, які Карім запримітив був у кутку. У валізці лежало приладдя для виявлення й збору латентних відбитків пальців [57] Латентні відбитки пальців — будь-які випадкові відтиски папілярного візерунка шкіри на поверхні, незалежно від їхньої видимості чи невидимості на момент утворення. Патентні — очевидні випадкові відтиски папілярного візерунка, залишені завдяки перенесенню чужорідної речовини з пальця на поверхню. Через те, що їх видно неозброєним оком, такі відбитки зазвичай фотографують, а не оброблюють, на відміну від латентних. . Експерт дістав магнітний пензлик, надів латексні рукавички й занурив намагнічений інструмент у коробочку з порошком оксиду заліза. Крихітні частинки миттєво зібралися в рожеву кульку на кінчику магніта.

Астьє взяв «Ґлока» й легенько провів пензликом по руків’ю. Потім відразу ж наліпив на це місце прозору плівку, яку своєю чергою приклеїв до картонної основи. Під плівкою негайно проявилися сріблясті візерунки.