Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

Телефон знову задзеленчав. Це був диякон Ґрізвольд: йому була відома наша ситуація. Він попросив сповістити його, якщо знадобиться допомога. За кілька хвилин пролунав ще один дзвінок: Ґледіс Рейнґолд запевняла — раптом матері потрібна буде підтримка, вона залюбки прийде до нас. А далі телефон не вщухав. Жителі містечка та сусіди, які чули про Аріель, телефонували, аби запропонувати свою допомогу. Нарешті подзвонив шериф Ґреґор і повідомив, що Морріс Інґдал зараз у відділку, і попросив нас із татом приїхати.

— Мені можна впасти на хвіст? — запитав Гас.

— Думаю, шкоди від того не буде, — відповів тато. Тоді звернувся до мами: — Якщо хочеш, я зателефоную Ґледіс.

— Ні, — сказала мама. — Зі мною все гаразд.

Однак було ясно, що аж ніяк не гаразд. Вигляд у неї був хворий, обличчя змарніло та геть зблідло. Мама курила одну цигарку за іншою й тарабанила пальцями по столу.

— Добре, — видихнув тато. — Френку, Джейку, на вихід.

Усі поїхали, тільки мама залишилася вдома. Вона дивилася на кухонну шафу. Навколо стояв густий тютюновий дим: здавалося, наче вона й сама горіла.

Шериф сидів за столом, склавши руки перед собою. Інґдал сидів навпроти, розвалившись на стільці. Усім своїм виглядом виказував зневагу та нудьгу.

— Це правда, що ти залякував хлопців? — спитав шериф.

— Я казав, що начовпу їм пики.

— Як мені відомо, ти вчора напав на Френка.

— Напав? От дідько, я лише схопив за руку цього малого пердуна.

— Хто знає, що сталося б, якби Воррен Редстоун не опинився поруч.

— Редстоун? Та я навіть не знаю, хто це.

— Кремезний індіанець.

— А, цей… Ну, ми перекинулися собі кількома слівцями, я пішов. Та й годі.

— Куди ти поїхав?

— Не пам’ятаю, десь вештався.

— Ти був сам?

— Я зустрів Джуді Кляйншмідт. Розважалися до світанку.

— Ти вчора був у парку Сіблі на вечірці після концерту?

— Так.

— Ти не зустрічав там Аріель Драм?

— Бачив її.

— Ви розмовляли?

— Може, щось їй і бовкнув. Дідько його вхопи, я говорив з багатьма.

— Чув, ти ще й побився з Гансом Гоулом.

— І таке було. Зацідив йому трохи в пику — так, нічого особливого. Він назвав мою машину купою лайна.

— Моррісе, язика прикуси. О котрій ти пішов звідти?

— Не пам’ятаю.

— Ти поїхав сам?

— Ні. Джуді була зі мною.

— Ти поїхав одразу додому?

— Ні.

— Куди ти рушив?

— Це ми пропустимо.

— Ні, не пропустимо.

Інґдал якусь мить зволікав, потім зітхнув від безвиході:

— Поїхали до старої садиби Мюллера.

— Навіщо?

— Людей там нема, проте стоїть велика копиця сіна, а в машині в мене було покривало. Зв’язок прослідкуєте самі?

Шериф якусь мить намагався скласти докупи слова Морріса.

— Ти і донька Кляйншмідта?!

— Я і Джуді, саме так.

— І як довго ви там були?

— Достатньо, — вишкірився Інґдал.

— А далі?

— Я відвіз її додому.

— О котрій це було?

— Не знаю, сонце мало сходити.

— Хтось бачив, як ти повернувся?

Морріс одразу похитав головою:

— Мій старий учора налигався, тому спав, як колода. Навіть якби в будинку підірвали бомбу, він й оком не змигнув би.

Шериф нахилився вперед, склав руки поперед себе. Трохи посидів мовчки й узявся уважно придивлятися до Морріса. Протягом того часу від Інґдалової легковажності не лишилося й сліду: він підвівся, переминався на місці і знервовано смикав плечима:

— Слухайте, я вам усе розповів. Я нічого не знаю про Аріель Драм. Я бачив її на тій вечірці біля річки й по всьому. Біс із тим усім, я навіть слова їй не сказав. Вона сиділа собі осторонь і весь час дивилася на багаття, наче вона якась там краля, а решта — просто непотріб. Вона така і є. Однак то все фігня, бо з її заячою губою… — Інґдал урвав балаканину і винувато глипнув на тата.

Шериф мовчки слухав, а коли Морріс замовк, додав:

— Гаразд, Моррісе. Ти залишаєшся тут, поки ми не знайдемо Джуді й усе не з’ясуємо.

— Залишаюся тут? Мені треба на консервний завод, у мене зміна.

— Не хвилюйся, я докладу зусиль, щоб ти не спізнився.

— Будьте такі ласкаві.

— Лу, — Ґреґор звернувся до поліцейського, який був із нами біля річки. — Веди Інґдала до камери, нехай відпочине. Думаю, сон йому не завадить.

— Ви мене посадите? Я ж нічого не зробив! Ви не можете мене заарештувати.

— Заспокойся, ніхто не збирається запроторювати тебе за ґрати. Я лише пропоную тобі нашу гостинність. Доки не поговоримо з Джуді Кляйншмідт.

— Чортівня, — озвався Морріс.

— Слова добирай, — урвав його шериф. — Тут присутні малі діти.