Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

Акселя Брендта теж погукали. Чоловік приїхав за кілька хвилин до того, як швидка відвезла Еміля в лікарню. Гас пояснив, що й до чого. Потім Аксель разом із Лайзою вирушили до лікарні. Коли всі поїхали, будинок умить спорожнів і стояв пусткою, ніби щойно тут пронеслося торнадо. Повітря стало затхлим. Ні Джейк, ні Гас не мали наміру зоставатися там іще хоч трохи. Вони повернулися мотоциклом додому і стали чекати на батьків, щоб усе це розказати.

Батько зобов’язав Гаса розповісти про ситуацію Альбертові Ґрізвольду — диякону. Він завше приходив у церкву трохи раніше, аби все підготувати до служби. Альберт був представником муніципальної ради й легко міг задурити голову кожному. Коли Гас чітко пояснив ситуацію і дав зрозуміти, що йому доведеться того дня провести службу, Ґрізвольд аж розпух від задоволення з отриманої нагоди. Його дружина співала в хорі і досить пристойно грала на органі. Мама пояснила Гасові що до чого, й обов’язки керувати хором і музикою поклали на плечі Лоррейн Ґрізвольд.

Яку б болячку не підхопив Джейк, події того ранку цілюще вплинули на брата. Після від’їзду батьків до Еміля він хутко одягнувся й пішов до церкви. Я навіть трохи поміркував над нагодою прогуляти службу, адже в цій метушні ніхто і не помітив би моєї відсутності. Проте з огляду на обставини, що склалися, я все ж таки вирішив: моя і Джейкова присутність під час богослужіння буде правильним і розумним учинком. Попереду на нас чекало кілька нудних годин.

Ранкові події зробили із Джейка місцеву знаменитість. Попри його сум’яття та хвилювання, питання так і сипалися. Він намагався пояснити, але кляте заїкання не давало йому нормально висловити думки, а іншим — зрозуміти сказане. Брат поглянув на мене, благаючи про допомогу. Звісно, така нагода мене лише втішила. У моїй історії Джейк був справжнім героєм. Я особливо наголошував, що саме Джейкова кмітливість і швидка реакція допомогли врятувати знаменитого жителя містечка від самогубства.

Люди приголомшено перепитували:

— Самогубство? Він намагався вкоротити собі віку?

— Факти свідчать самі за себе, — відповідав я їм. — Якби Джейк приїхав хоч на хвилину пізніше, містера Брендта, мабуть, уже не було б із нами.

Очі слухачів сповнювалися здивуванням через таку немислиму поведінку Еміля та геройський вчинок Джейка.

Гадав собі, що якщо зроблю з Джейка героя, то моя провина за історію з мандрівником, де Джейкові дісталася ледь помітна роль другого плану, дещо поменшає. Помилився. З кожною оповіддю про події того ранку, я додавав усе більше і більше значущості Джейковій поведінці, а він лише чимраз дужче лютився. Урешті-решт, брат ухопив мене за рукав піджака і потягнув до церкви.

— П-п-припини це, — заїкаючись, попросив він.

— Що? — спитав я в нього.

— П-п-просто кажи правду.

— Я і роблю це.

— Лайно, чорт забирай!

Сонце завмерло на небі. Земля перестала обертатися. Я стояв спантеличений, витріщаючись на Джейка. Він лаявся на порозі церкви. Лаявся чітко, ясно і голосно, без жодних заїкань. Усі присутні в храмі почули ті слова. Я відчув, як парафіяни, що повмощувалися на лавах, повернули голови до сходів. Здавалося, хвиля осуду зараз зіб’є нас із ніг. Страх і сором їли Джейкові очі. Усе було ясно. Він не зводив погляду з мого обличчя. Я знав: братові до смерті страшно підвести очі й подивитися на приголомшених людей усередині храму. Запанувала тиша.

Я розсміявся. Господи, я сміявся. Ніяк не міг зібрати себе до купи. Те все видавалося таким неправдивим і сюрреалістичним. Джейк утік, він побіг додому. Я повернувся і зайшов до храму. Хтось іще всміхався, проте були й осудливі погляди з глибини церкви. Я висидів усю довгу службу, впродовж якої Альберт Ґрізвольд, красномовно імпровізуючи та безкінечно повчаючи, товкмачив про необхідність привчати сучасну молодь до духовних цінностей. Потім пішов додому. Джейк сидів у нашій кімнаті. Я попросив пробачення.

Він утупився поглядом у стелю і мовчав.

— Джейку, все гаразд. Нічого страшного.

— Усі чули.

— То й що?

— Вони розкажуть татові.

— Йому однаково.

— Ні, це не так. То було жахливо. І це все ч-ч-через тебе.

— Не злись на мене. Я лише намагався допомогти.

— Не п-п-отрібна мені твоя допомога.

Поряд з кімнатою заскрипіла підлога. Я повернувся і побачив Гаса. Він обіперся на одвірок, суворим поглядом дивився на Джейка:

— Лайно, чорт забирай! — він повторив гріховні Джейкові слова. — Лайно, чорт забирай! Просто на порозі церкви, — його губи склалися в тоненьку рурочку. — Лайно, чорт забирай!