Володимир Кашин - ...I жодної версiї!

Поряд з телефонними номерами стояли i жiночi iмена. Чоловiчих було лише три. Двiчi повторювалося i було пiдкреслено «Келя». Повторювалося й iм'я «Нiна». Потiм Коваля зацiкавив дивний запис: «Кель-Потоцький-300». Можливо, «Потоцький» було прiзвищем якогось «Келя» чи «Колi»; запис був нерозбiрливий — полковнику згадалося, що Потоцький — горезвiсно вiдомо на Українi прiзвище колишнього польського магната. "Кель?" "Кель?" Чому йому здається знайомим це слово? Дмитро Iванович напружив пам'ять. Еге, так, здаєтеся, зветься якась футбольна команда у ФРН — «Kholn». Дивна асоцiацiя! Чи не туди веде ниточка?

Наступний запис ще бiльше здивував Коваля: "Боржок «пана»! Подзвонити в Одесу. Нагадати й Келi, дружба дружбою, а тютюнець свiй!" Виходить, «Келя» — це жiноче iм'я?!

Дмитро Iванович зробив собi виписки телефонiв тих людей, iмена або прiзвища яких повторювались, вирiшивши з ними зустрiтися i поговорити насамперед.

Полковник сидiв у шинелi, не помiчаючи, що в кiмнатi дуже холодно, i тiльки коли у пальцi зайшли зашпори, вiдклав записник, потер руки i пiдвiвся, щоб зачинити вiкно. Потiм попрямував на кухню. З такого ж широкого, з подвiйними шибками вiкна, вiдчиненого ще його колегами з опергрупи, теж тягло холодом.

Покiнчивши з цим, Дмитро Iванович полегшено зiтхнув: шлягери звучали тепер приглушено i гупання над головою нiби стихло.

Полковник iще раз обвiв поглядом маленьку, здавалося, звичайну кухню.

Проте кухня була дуже своєрiдною. Нi дверей, нi будь-якої завiси мiж нею i житловою кiмнатою! Це була квартира повоєнної забудови, коли за спрощеним, надекономним проектом дверей i не передбачалося. Декотрi господарi знаходили «шабашникiв» i навiшували якiсь дверцята, iншi затуляли отвiр в'єтнамськими завiсками з кольорових бамбукових паличок. А господар цiєї квартири, Антон Журавель, чомусь залишив перехiд з кiмнати у кухню вiдкритим, завдяки чому з кiмнати було видно частину кухнi: газову плиту i високий блакитний пенал. На стiнцi пенала красувалася велика кольорова реклама якоїсь закордонної взуттєвої фiрми: елегантнi жiночi черевички i чобiтки, закритi, вiдкритi, «лодочки» з маленькими каблучками i на високих «шпильках», чобiтки iз «змiйками» i без них, тоненькi, лiтнi i облямованi хутром, зимовi.

Велику частину кухнi забрали низенький столик, шевський стiльчик, перетягнутий ременями на сидiннi, поличка iз слоїками, баночками, з кольоровим воском, шилами i ножичками, увiткнутими у пази. У кутку бiля невеличкої старої швейної машини «Зiнгер» лежали рашпiлi, металевi супiнатори, обценьки, шпандер для знiмання колодок та ще якiсь iнструменти, призначення яких i назви Коваль не знав. Поряд валялося кiлька клаптiв кольорової шкiри. Дмитро Iванович вiдкрив слоїк з бiлим клеєм, почувся гострий запах ацетону. Потiм полковник узяв у кутку елегантної форми незакiнчений жiночий чобiток i, повертiвши у руках, поставив на мiсце. Було ясно, що господар перетворив кухню на майстерню, i варто було зараз Дмитру Iвановичу зачинити вiкно, як у нiй запахло ацетоном i шкiрою.

Це дивувало тому, що, крiм загиблого, нiхто у цiй квартирi не жив, а за фахом Журавель був зовсiм не швець, а молодий вчений, спiвробiтник науково-дослiдного iнституту.

Розглядаючи рекламу i дивуючись дивовижному сполученню занять господаря, Коваль зрозумiв те почуття, яке у нього з'явилося пiд час огляду квартири i яке вiн не вiдразу зрозумiв: якась невiдповiднiсть вiдчувалася в нiй — чи чогось не вистачало, чи щось було зайвим.

У кiмнатi це почуття викликало сусiдство дорогого двокасетного японського магнiтофона «Шарп», iмпортного кольорового телевiзора з приставкою iз старовинним грамофоном, увiнчаного величезною розмальованою трубою, похмурих малюнкiв нiчних химер на картинах iз бiлою, гiпсовою, грацiозною жiночою нiжкою. А у цiлiй комфортабельнiй квартирi вишукано умебльована житлова кiмната — i ось ця шевська майстерня на кухнi…

Тим часом з-за дверей, iз сходової площадки долетiв якийсь шум. Хтось пiднявся на поверх i струшував iз взуття снiг.

Коваль пiдiйшов до дверей: можливо, людина хоче увiйти до квартири Журавля?

Та нi, невiдомий порпався ключем у замку iншої квартири. Полковник вирiшив, що прийшов сусiда Журавля. А хто, як не сусiди, найкраще знають загиблого. Саме за викликом одного з них, старого iнвалiда, приїхали газiвники, а потiм i мiлiцiя.

Втiм, навряд тут сталося вбивство. Попереднiй огляд трупа судмедекспертом не виявив жодних слiдiв насильства. Вiдкрита конфорка газової плити на кухнi i майже повний чайник води на нiй, рiзкий запах газу, що буквально вдарив у нiс, як тiльки аварiйна бригада "Київгазу" вiдчинила дверi, давали пiдставу припускати, що сталося випадкове отруєння: на пiддонi ще була вода, яка вихлюпнулася з чайника i залила вогонь. Тим бiльше що Журавель був п'яний i, очевидно, заснув, забувши про чайник.