Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— От і не малюйте ці четвірки, Бертене, якщо не хочете, щоб ваш славний предок надавав вам запотиличників.

Бертен зачинив двері і, не опускаючи підборіддя, прийняв серйозне рішення. Доки він живий, жодних четвірок не буде на дверях «Вікінга».

За півгодини Лізбет зібрала мешканців на вечерю. Декамбре попросив тиші, постукавши ножем об келих. Сам він уважав цей жест трохи вульгарним, але іноді необхідним. Кастійон дуже добре розумів цей заклик до порядку і миттєво зреагував.

— Я не маю звички диктувати правила поведінки своїм гостям, — Декамбре надавав перевагу цьому терміну, а не конкретнішому — «орендарі», — які повноправні королі у своїх кімнатах, — почав він. — Утім, у зв'язку з досить особливими обставинами, в яких ми всі опинилися, я прошу всіх не піддаватися загальній інтоксикації і утриматися від малювання різних там талісманів на дверях. Подібний символ зганьбить цей дім. Утім, якщо хтось із вас забажає намалювати таку четвірку, я, поважаючи індивідуальну свободу, не матиму нічого проти. Але буду вдячним тій людині, якщо на час божевілля, доки не буде знайдено сіяча чуми, вона переїде в інше місце. Дуже сподіваюся, що нікого з вас не зацікавила така перспектива.

Він обвів поглядом усіх присутніх за мовчазним столом. Декамбре відмітив про себе, що Єва завагалася, на обличчі Кастійона грала посмішка фанфарона, хоча сам він був не надто спокійним, Жосу було начхати, а Лізбет шаленіла від однієї думки про те, що хтось причепить четвірку в її володіннях.

— Гаразд, — сказав Жос, якому хотілося їсти. — Вирішено.

— І все ж таки, якби ви не зачитували ці диявольські повідомлення...

— Диявол не лякає мене, маленька Єво, — відповів Жос. — Шторми — так, від них мороз по шкірі. А ось диявола, четвірки і весь цей гамір можете заховати собі в кишеню і прикрити носовою хустинкою. Слово бретонця.

— Вирішено, — сказав Кастійон, якого підбадьорила промова Жоса.

— Вирішено, — тихо повторила Єва.

Лізбет нічого не сказала і взялася насипати суп.

Адамберґ сподівався, що неділя і значно менша кількість преси трохи загасять пожежу. Останні дані, отримані вчора ввечері, не дуже здивували його: у Парижі розмальовано четвірками від чотирьох до п'яти тисяч багатоповерхівок.

З іншого боку, недільний вихідний дозволяв парижанам цілий день розмальовувати свої двері, тому ця кількість може шалено зрости. Зрештою, все залежало від погоди. Якщо двадцять другого вересня буде сонячно, вони подадуться за місто і ця історія потроху розсмокчеться. Ну а якщо буде хмарно, настрій у всіх погіршиться, і двері приймуть удар на себе.

Коли комісар тільки-но прокинувся, то, не встаючи з ліжка, визирнув у вікно. Йшов дощ. Адамберґ закрив долонями очі і втішив себе думкою, що не доведеться брести у відділок. Чергові зможуть його знайти, якщо сіяч, попри посилену охорону перших двадцяти п'яти будинків, знову вдарив цієї ночі.

Жан-Батіст прийняв душ, одягнувся, простягнувся на ліжку і чекав, утупивши погляд у стелю. Його думки розбрелися. О дев'ятій тридцять він підвівся й вирішив, що хоча б на одному фронті сьогодні здобуто перемогу. Сіяч нікого не вбив.

Він зустрівся, як і було домовлено вчора, з лікарем-психіатром Ферезом, котрий чекав на нього на набережній острова Сан-Луї. Адамберґу не подобалася ідея зачинитися в кабінеті на стільці, тому він попросив, щоб вони пройшлися вулицею, милуючись водою. Зазвичай Ферез не йшов на такі поступки своїм пацієнтам, але Адамберґ до пацієнтів не належав. До того ж попри страх його дуже інтригувала колективна істерія, породжена творцем четвірок.

Адамберґ здалеку помітив Фереза — високого, трішки згорбленого чоловіка під сірою парасолькою. У нього було квадратне обличчя, високе чоло, обрамлене півколом сивого волосся, що виблискувало під дощем. Вони познайомилися два роки тому на вечері, яку вже й не пригадували, хто організовував. Цей чоловік, який видавався трішки байдужим, стриманим і відстороненим від інших, умів проявляти величезну увагу, якщо в нього про те просили, і цим повністю змінив трохи стереотипну думку Адамберґа про психіатрів. Він радився з Ферезом, коли інтуїція щодо поведінки «іншого» натрапляла на перепону через відсутність медичних знань.

Адамберґ, в якого не було парасольки, прийшов на зустріч змоклим до нитки. Ферез знав про вбивцю і його нав'язливу ідею лише те, що повідомляла преса, і він уважно прислухався до додаткових деталей, які йому повідомляв комісар. Байдужий вираз обличчя лікаря пронизував зосереджений і ясний погляд, що не відривався від вуст співрозмовника.