Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— А опісля вирушив я три крапки річкою, і зійшов я на берег на тому боці міста, а коли ніч огорнула землю, то зайшов я в дім дружини три крапки і насолоджувався її компанією, а тоді, здолавши чимало перепон, підкорив її собі. Вдовольнившись, я пішов геть пішки.

Зависла збентежена тиша, яку Жос швиденько розвіяв кількома наступними оголошеннями, цього разу набагато зрозумілішими, а тоді перейшов до Сторінки історії. Декамбре скривився. Він не встиг записати все, бо текст виявився надто довгим. Він нагострив вуха, щоби послухати про долю «Декларації Прав Людини», французького корабля, озброєного 74 гарматами, який повертався додому з програної ірландської кампанії 14 січня 1797 року з 1350 людьми на борту.

— Його переслідували два англійські кораблі, «Невтомний» і «Амазонка», і після нічного бою він сів на мілину біля пляжу Канте.

Жос заховав свої папери за пазуху.

— О Жосе! — вигукнув хтось. — А скільки людей урятувалося?

— Нікому не дано знати все, — відповів Глашатай з ноткою торжества.

Перед тим, як віднести свою сцену до Дамаса, Жос перетнувся поглядом з Декамбре. Подумав було підійти до нього, та вирішив владнати це питання після опівденного випуску. Ковток кальвадосу додасть йому сміливості розпочати.

О дванадцятій сорок п'ять Декамбре гарячково записував нове повідомлення:

— Д ванадцять. Магістрати встановлять список правил, яких трева дотримуватися, і розвісять їх на розі всіх вулиць, ави ніхто не лишився в невіданні. Три крапки. Вони поввивають собак і котів; голувів, кроликів, курчат і курей. Особлива увага приділятиметься чистоті вудинків і вулиць; накажуть вичистити міські клоаки й околиці, ями, повні лайна і води стоячої три крапки аво принаймні висушити їх.

Жос уже сів у «Вікінзі» пообідати, як до нього підійшов Декамбре. Старий відчинив дверцята бару, й Бертен подав йому пива на червоній картонній підставці з двома нормандськими левами, виготовленій на спеціальне замовлення закладу. Для оголошення обіду господар ударив кулаком по мідній табличці, що висіла над прилавком. Щодня, перед обідом і вечерею, Бертен бив у свій гонг, спричиняючи громоподібну луну, від якої зривалися з місця всі голуби на майдані, і в стрімкому потоці пернатих і двоногих закликав усіх зголоднілих до «Вікінга». Таким чином Бертен нагадував усім, що прийшла обідня пора, а також віддавав шану своїм войовничим предкам, про яких мали знати всі. По материнській лінії Бертен був Тутеном, і етимологія свідчила, що він прямий нащадок Тора, скандинавського бога грому. Якщо хтось і сумнівався у цій сміливій інтерпретації, як, наприклад, Декамбре, то він би все одно не наважився препарувати таке розкішне генеалогічне дерево і тим самим знищити всі мрії чоловіка, що ось уже тридцять років мив склянки на паризькій бруківці.

А його ексцентричність прославила «Вікінг» далеко за межі кварталу, тому заклад завжди був переповненим. Високо піднявши пиво, Декамбре підійшов до столика, за яким сидів Жос.

— Чи можу я до вас звернутися з питанням? — промовив він до моряка, не сідаючи.

Жос мовчки підвів свої маленькі блакитні очі на старого і продовжував жувати м'ясо. Хто ж це прохопився? Бертен? Дамас? Невже Декамбре зараз пошле його подалі з усіма мріями про кімнату, аби лиш пихато продемонструвати, що такому мужлаю, як він, нема місця в пансіоні з килимами? Якщо Декамбре захоче образити його, то він зачитає всі відбраковані листи. Жос жестом запропонував грамотію сісти.

— Дванадцяте оголошення, — почав Декамбре.

— Я знаю, — здивовано відповів Жос. — Воно химерне.

Отже, бретонець також помітив це. Завдання спрощується.

— У нього були й попередники, — сказав Декамбре.

— Ага, тижнів зо три.

— Мені цікаво, чи ви часом їх не зберігаєте?

Жос намастив хліб соусом, проковтнув скибку, а тоді схрестив руки на грудях.

— І що з того? — запитав він.

— Я б хотів перечитати їх. І якщо ви не проти, — додав він, вдивляючись у вперту фізіономію бретонця, — то міг би купити їх у вас. Усі, які ви маєте, а також ті, які будуть.

— То що ж, виходить, це не ви?

— Я?

— Людина, що підкидає їх в урну. Мені цікаво було. Зрештою, це дуже у вашому стилі, всі ці старовинні фрази, які неможливо зрозуміти. Але якщо ви хочете їх купити, то точно не ви їх написали. Логічно.

— Скільки?

— У мене не всі збереглися. Лише останніх п'ять.

— Скільки?

— Прочитане оголошення, — відповів Жос, показуючи на тарілку, — це наче обгризене ягня: воно нічого не варте. Я їх не продаю. Ле Ґерни, може, й мужлаї, але не розбійники.