Франсіско Павон - Руді сестри

— І ви не вийшли з цікавості в коридор? — раптом запитав безбарвним голосом кузен Хосе Марія.

— Ні, — збентежено відповіла кравчиня. — Мене поривало це зробити, але двері вітальні, де стоїть телефон, були розчинені й мене могли помітити.

— Гаразд. Продовжимо.

— Але ви мусили бодай щось почути! — наполягав філателіст.

— Ні. Я вже казала це панові інспекторові. Я лиш завважила, що вони були схвильовані і ставили багато запитань, немов хотіли впевнитись, де знаходиться хтось чи щось.

— Цього ви мені не казали, — урвав її Пліній.

— То так. Я згадала про це тільки по розмові з вами. Вони запитували щось подібне до «де ти?», чи «куди йдеш?», чи «що робитимеш?». Щось таке…

— Добре, — сказав Пліній. — Йдемо далі. Після розмови вони побігли до спальні, потім до ванної, вбралися й прихопили пістоль, схований під сінником у ліжку панни Алісії. Найпевніше, котрась із них поклала його в торбинку, а потім — все у поспіху — Алісія зазирає до кравецької й каже панні Долорес, що вони мусять вийти у дуже пильній справі. Так, Долорес?

— Так.

— І ви нічого не спитали у панни Алісії? — знову озвався безбарвним голосом кузен Хосе Марія.

— Звичайно, спитала. Спитала, куди вони так поспішають, — я вже казала про це панові Гонсалесу, — і мені відповіли, що в справі. Я дуже добре пам'ятаю її слова: «У пильній справі». Вона залишила мені на столі вечерю й платню і сказала, що побачимося в понеділок. Мені здається, панна Марія не зайшла до кравецької, бо плакала.

— Отже, панна Марія плакала в коридорі?

— Саме так.

— Цього ви мені теж не казали, — набурмосився Пліній.

— Не казала, що вона не заходила?

— Ні. Те, що вона плакала.

— Тоді даруйте. Мабуть, забула, та й хвилювалася я дуже. Мене ще ніколи звіку не допитували ні в поліції, ні в суді.

— Гаразд. Продовжимо. Обидві сестри бігцем спускаються сходами вниз і, за свідченням придверниці, зупиняються при вході до будинку й беруть перше ж таксі, що з'являється на вулиці. Так було?

— Так. Достеменно так, як ви розповідаєте. Я була, знаєте, трохи розіслана, бо, як казав мій покійний батечко, під цей час мене завжди розморює… Та от чую на сходах стукіт підборів і відразу підхоплююсь. Визираю в двері, але, оскільки вони мені нічого не кажуть, я навіть не вийшла з придверницької. «Куди це вони так поспішаються?» — подумала я. А потім, побачивши, що вони сідають у таксі, знову подумала: «Боже милостивий! Що це могло статися, що вони їдуть мотором, немов горить!» А щойно вони поїхали, я викинула це з голови й знов задрімала.

— Гаразд, — завершив Пліній монолог придверниці. — Оце все, що ми знаємо, більшою чи меншою мірою. Чи не хотів би хтось із вас що-небудь додати?

Усі перезирнулися, не наважуючись забрати слово.

— Може, ви, падре? — спитав Пліній у дона Хасінто.

— Ні. Хіба що те, що я нічого не розумію. Так немов мені розповідають про бозна-кого. Я не можу собі уявити цієї біганини, пістоля й такого іншого, коли йдеться про сестер Пелаес.

І він замовк, утупившись очима в стільницю. Пліній марно чекав якусь хвилю інших міркувань і, зрештою, витягши перед себе руки й нахиливши голову, сказав:

— Що ж, тоді я маю питання: хто чи що на цьому світі могло, на вашу думку, змусити сестер Пелаес вийти з дому так нагально і з пістолем? Боюсь, що коли ніхто не зможе відповісти на це питання, розсліди, як це іноді буває в нашій роботі, доведеться припинити.

Виголосивши це, він дещо знервовано запалив сигарету.

Дон Лотаріо дивився на нього ледь не драматично. Визнання Плінія, що він ладен відмовитись од подальших розслідів, йому аж ніяк не сподобалось. Мануель завжди доводив до кінця розпочату справу й ніколи не здавався. Він був упертий і не відступав перед труднощами.

— Можливо, йшлося про якесь доброчинство… Вони правдешні святі, — почувся немов здалеку голос пастора.

— Не знаю, яке доброчинство роблять з пістолем напоготові, — вихопився ветеринар.

Дон Хасінто навіть не глянув на нього. Обмежився невиразним жестом.

— Я скажу, прошу мені вибачити, — озвалася кравчиня, не підводячи очей, — що доброчинство з пістолем у руках, власне, Ще можна якось виправдати. Але найгірше те, що вони не повернулись додому. Яке доброчинство може перешкодити повернутись додому двом святим?

«Та й злостива ця кравчиня з блукаючим поглядом!» — подумав Пліній.

— Доброчинство може означати, приміром, прагнення порятувати близьку людину, — поправився пастор.

— Оце вже краще, — жваво підхопив Пліній. — Але хто з приятелів чи близьких сестер Пелаес міг наражатися на небезпеку того дня?