Мартін Кейдін - Майже опівночі

— А хіба я говорив про росіян?

У Вінсента перехопило дух. Кук здорово підчепив генерала. Він таки справді жодного разу не вимовив слова «росіяни». Він говорив тільки про комуністів. Вінсент кивнув Кукові, і представник ЦРУ провадив:

— Певна річ, це могли бути й росіяни. Або китайські комуністи. Або люди Кастро. Чи хто завгодно. Так чи так, а нам необхідно з'ясувати, хто вони такі. А ми досі нічого певного не знаємо. Самі тільки припущення.

Нійл Кук обвів присутніх поглядом і відкинувся в кріслі, показуючи всім своїм виглядом, що більш йому немає чого додати.

Запала тиша. Відтоді, як зібралися в цій кімнаті, вони не наблизилися до розв'язання проблеми ані на крок.

Вони пили каву, коли офіцер секретної служби повідомив Зейєрсдорфа, що одержано інформацію, якої той чекав. Бейєрсдорф вибачився і поспішив до кабінету майора Рона Гесса, начальника Служби розслідування карних злочинів. Ще раніше він наказав Гессові тримати усе в таємниці і нікому, окрім нього, нічого не показувати. Гесс чекав Бейєрсдорфа, переглядаючи особову справу, що лежала перед ним.

— Скидається на те, що ти мав рацію, Поле, — сказав майор.

— Він?

— Стільки часу під самим нашим носом.

— Чорт забирай, це здорово тобі зашкодить, Роне. Майор непевно стенув плечима.

— Мабуть, що так, — визнав він. — Та й хлопцям зі служби безпеки буде не легше. Ми повинні були спершу все з'ясувати про нього, а вже потім вирішувати, чи допускати його до бомб.

Бейєрсдорф важко опустився в крісло і заходився вивчати секретну особову справу капітана Майрона Сміта, військовослужбовця ВПС США. Бортінженер. Власне, був бортінженером. Де він тепер? Якщо невинний, то його тіло спочиває десь на дні океану. Та якщо підтвердяться побоювання Бейєрсдорфа, то капітан, цілком імовірно, живий і здоровий.

І тоді він — зрадник.

Цей релігійний духобор таємно належав до кількох організацій, які протестують проти ядерної зброї. Він не шкодував ні часу, ні енергії на участь у багатьох демонстраціях проти випробування атомних бомб. Проте ніколи не виступав як офіцер ВПС, а перевдягався в цивільне. Майрон Сміт був переконаним борцем за роззброєння. «Тепер, — сумно міркував Бейєрсдорф, — зберімо все це докупи. Уявімо собі, що до рук цього побожного фанатика потрапило кілька атомних бомб. Уявімо собі, що його розтривожена біблією свідомість дала дещо більший крен, ніж звичайно. І ось у нього вже майнула шизофренічна думка, що як дати дітям божим вдихнути сірчаний сморід пекла, то це врятує їх від вічного вогню. Хай тільки він дістане змогу добратися до атомних бомб. І от він уже розповів про це своїй побратимам. Не можна пропустити нагоди. Може, її сам Бог послав. Прокляття, — подумав Бейєрсдорф, — усе збігається. А втім, хто його знає. Поки що це тільки припущення».

Перші підозри у Бейєрсдорфа виникли після розмови з полковником Рейдером зі служби безпеки Тактичного авіаційного командування. З'ясування точного графіка польоту С-130 з вантажем бомб було ключовим моментом в організації злочину. Щоб дізнатися тільки про наявність бомб на борту літака, їм, потрібно було проникнути в найвищі сфери штабу ТАК. Ні у Федеральному управлінні авіації, ні в Управлінні цивільної авіації жодна людина не знала, що готується операція по перевезенню бомб. Детальний план їхнього транспортування не було послано навіть авіаційному командуванню Аляски. їх тільки повідомили, що прибуття вантажу можна чекати такого-то дня. Отже, відомості могли просочитися тільки зі штабу ТАК.

Капітан Майрон Сміт був прикомандирований саме до цього штабу. Як бортінженер він не міг не знати про бомби. Він уже не раз брав участь у транспортуванні ядерної зброї. Ні в кого не могло виникнути й найменшої підозри щодо нього. Він мав допуск до цілком таємної інформації, був бойовий ветеран, блискучий офіцер, чоловік сімейний і глибоко релігійний. Він…

Підвівши голову від паперів, Бейєрсдорф побачив майора Гесса з телефонною трубкою в руці.

— Поле, тебе просять негайно повернутися на нараду. Бейєрсдорф кивнув. А чорт! У голові в нього саме почав оформлюватись якийсь здогад. Ще б трохи… Він підвівся й кинув секретний звіт на стіл перед майором.

— Прошу тебе, Роне, не йди нікуди. Як тільки зможу вирватися звідти, я прийду сюди.

— Ви що, не розумієте? Мені байдуже, хто за цим стоїть. Це мене не обходить. — Джім Крайдер ворухнув плечима, поправляючи куртку, яка підсмикнулась угору від поривчастих рухів. Та зараз же він удруге різко махнув рукою, звертаючись до тих, що сиділи за столом, і куртка знову підсмикнулась. — Я хочу, щоб ви зрозуміли ясно. Хто, що, чому й коли — мені на все це начхати. Вам за це платять — ви й з'ясовуйте. Я вже й так надто довго слухаю вас. Я не маю найменшого уявлення, як зарадити вашій халепі, але в мене, чорт забирай, є свої власні турботи. Гадаю, всі ви знаєте, про що йдеться. — Крайдер дістав з кишені портсигар, закурив і глибоко затягся. А тоді звернувся до головуючого. — Генерале Шерідан, — сказав він з умисним притиском, — ви знаєте про всю цю історію більше, ніж будь-хто. При всій моїй повазі до інших, це запитання я мушу адресувати вам. І ви повинні негайно відповісти.