Петре Селкудяну - Смерть манекенниці

А тепер про лікаря Петрашку. Яким чином я з'ясував, що він і брат Партеніє — та сама особа?

У докторській дисертації Камелії Скурту є кілька цікавих розділів, присвячених одному з досліджуваних випадків. Ідеться про Петрашку. Він іще студентом вважав себе за надлюдину. А старіючи, все більше й більше цінував матеріальний добробут. Тому й згодився позувати за великі гроші художникові Рафаелю Пуцінтелу. Той малював його обличчя на іконах і видавав їх за старовинні. В громадянки Боздог знайдено під час обшуку реєстраційну книгу з обліком проданих ікон. Там-таки зазначено їхню ціну й частину прибутку, отримувану братом Партеніє. В помешканні Петрашку я побачив ікону, де зображено святого з явно вираженими рисами обличчя господаря. Петрашку тоді не збагнув, що я викрив його. А Дойна Чумедря обмовилася тільки про свій візит до брата Партеніє, більше нічого не сказала. Якби була зі мною правдивіша, то не мала б синців на шиї від рук Петрашку.

Дід запалив половинку сигари й обвів поглядом присутніх. Дойна кусала нігті, Камелія втупила очі в підлогу, Вінченціу малював манекен. На обличчі Петрашку застигла фальшива усмішка, але Дід не став дошукуватися її причини. Він поспішав. Хотів побувати на похороні Йоани Рареу, а часу зоставалося обмаль.

— Тепер залишається з'ясувати, — вів далі Дід, — чи була смерть Йоани Рареу нещасним випадком, чи заздалегідь підготовленою. У Колентині ми знайшли оцього листа. Він написаний рукою Йоани й адресований її братові. З листа видно, що дівчина збагнула, в яку пастку попала. Вона пише про секту, брата Партеніє і свою присягу. Лист не потрапив до адресата. Без сумніву, його викрала Дойна й передала Петрашку, бо хотіла помститися Йоані за те, що брат Партеніє приділяє їй значно більше уваги. Лист датований першим квітня, а п'ятого квітня Йоана померла. Отже, це могло бути й навмисне вбивство. Петрашку зрозумів з листа, що рано чи пізно Йоана порушить присягу, дану сектантам. Безперечно, Йоана не відразу повідомила йому про свою вагітність. Свідченням цього є спроби самогубства — вона двічі кидалась під колеса машин, і лише уважність водіїв рятувала її від смерті. Потім вона мусила признатися Петрашку, що вагітна. Той насамперед зняв із себе всяку відповідальність, мовляв, не може вважатися батьком дитини, бо вигнання диявола в секті — справа гуртова. Хоч Петрашку взяв Йоану тільки для себе і ніхто не мав права доторкатися до неї. У листі до брата Йоана пише, що, можливо, стане матір'ю і їй доведеться одружитися з одним лікарем, який далеко старший за неї.

Дід знову глянув на Петрашку. З обличчя лікаря ще не зійшла зловтішна усмішка. У старого промайнула підозра, він устав із-за столу, підійшов до нього і торкнув за плече. Той безвільно схилився набік, так само презирливо всміхаючись. У куточках його рота Дід побачив червонувату пінку і все зрозумів: ціаністий калій. Петрашку тримав капсулу за щокою, З коли стало ясно, що все пропало, роздавив її зубами. Цього ніхто не помітив, навіть Алексіу, який сидів майже поруч.

Петрашку винесли з кімнати.

— А що мені робити? — спитала Камелія. — Я тепер бачу — мій син не винен.

— Так, добродійко, прямої вини немає ні за ним, ні за вами. Але, окрім законів кримінального кодексу, існують ще й інші закони. Ви вільні, можете йти додому. Поглянете у вічі молодшого сина і чоловіка, а також подивитесь на Вінченціу. І, може, тоді, шановна добродійко, зрозумієте, яка частка провини не знімається особисто з вас.

На цвинтарі Святої П'ятниці біля свіжої могили зібралося небагато людей. Труна з тілом Йоани Рареу стояла на дерев'яній підставці. Священик, маленький застуджений чоловік, правив панахиду, безперервно шморгаючи носом. Профіра Рареу, низенька, худа, схожа на привид у чорній одежі, схилилася над труною і вдивлялася в прозорі зеленаві очі Йоани, звернені кудись удалечінь крізь розкішну крону старого горіха. Поруч із матір'ю стояв Йоанин брат у військовій формі і плакав, немов дитя. Був тут і Василе. Абияк одягнений, він тремтів, наче в лихоманці, й силкувався відвести погляд від широко розплющених очей Йоани, напрочуд чистих для померлої людини. Справа стояв Гогу Помішор і підспівував священику, так само, як і той, весь час витираючи ніс білою хустинкою. Здавалося, він ураз постарів.

Перед тим як забили труну, Профіра попрощалася з дочкою:

— Коли тобі, моє дитятко, так на роду написано, прощай навіки.

Труну опустили в могилу. Біля горіха хтось у відчаї скрикнув. Дід побачив, як стинається в риданні Василе, припавши до старого стовбура. Хлопець оплакував своє втрачене кохання, перше кохання. Ніхто не підійшов утішити його.