Ю Несбё - Пентаграма

– Заткнися, – тихо сказав Харрі. – Зі сходів у підвал не потрапити: двері замкнуті.

За круглим віконцем ворухнулася тінь.

– Лягай! – крикнув Харрі і штовхнув Олега до ґрат.

Зі звуком пробки, яку виймають із винної пляшки, куля потрапила в лжепалісандрову панель над головою Харрі. Він подався до Олега й потягнув за собою Свена. У ту ж мить ліфт знову сіпнувся і зі скрипом поповз униз.

– Та щоб тебе! – пошепки вилаявся Свен.

– Харрі… – почав Олег.

Почувся дзенькіт розбитого скла, і Харрі мимоволі заплющив очі від осколків, але встиг помітити між пруттям ґрат кулак, що стирчить із віконця, просто над головою Олега.

– Харрі! – Крик Олега заповнив усе: вуха Харрі, ніс, рот, горло.

Він мовби тонув у цьому крику. Розплющивши очі, Харрі побачив широкі зіниці Олега, його губи, викривлені в гримасі болю і паніки, та велику білу руку, що вчепилася в довге волосся хлопчика. Олег відірвався від підлоги.

– Харрі!

Потім Холе не бачив нічого, вдивлявся, але не бачив. Біла паніка застилала все. Але він чув. Чув крик Сестреняти.

– Харрі!

Чув крик Елен. Крик Ракелі. І всі кликали його на допомогу.

– Харрі!

Білизна перед очима поступово темнішала. Він непритомніє? Крики ставали тихіші, немов згасаюче відлуння. Його притомність кудись пливла. Адже вони мають рацію. Він завжди втікає в найвідповідальніший момент. Старається зникнути. Пакує валізу. Відкорковує пляшку. Замикає двері. Лякається. Сліпне. Вони завжди мають рацію. У кінцевому підсумку – завжди.

– Тату!

Харрі вдарили в груди ногою. Він знову прозрів. Перед ним у повітрі сіпався Олег: Волер вчепився в нього залізною хваткою. Ліфт зупинився. Харрі відразу зрозумів, чому: змістилися ґрати. Харрі подивився на Свена, який із застиглим обличчям сидів поруч.

– Харрі! – крикнув Волер із того боку. – Пускай ліфт назад, або я пристрелю хлопчиська.

Харрі підвівся й тут же впав, устигнувши побачити те, що хотів. Двері четвертого поверху були на півметра вище, ніж ліфт.

– Якщо ти стрілятимеш звідти, вбивство опиниться в Тангена на плівці, – сказав Харрі.

Він почув тихий сміх Волера.

– Скажи мені, Харрі, була б у тебе дійсно важка кавалерія, напевно, вже давно прискакала б?

– Тату… – простогнав Олег.

Харрі заплющив очі:

– Послухай, Томе. Ліфт не піде, поки я нормально не засуну ґрати. Твоя рука між пруттям. Відпусти Олега, щоб я засунув їх.

Волер знову розсміявся.

– Думаєш, я дурень, Харрі? Ґрати треба посунути на кілька сантиметрів, і з цим ви впораєтеся, навіть якщо я не відпущу хлопчиська.

Харрі глянув на Свена, але той дивився порожніми очима вбік.

– Гаразд, – сказав Харрі, – але на мені наручники. Треба підняти Свена, а він зовсім ніякий.

– Свене! – крикнув Волер. – Ти мене чуєш?

Свен в’яло підвів голову.

– Свене, пам’ятаєш Лодіна? Твого попередника з Праги?

Відлуння гриміло на сходах. Свен голосно глитнув.

– Його голову в токарному верстаті? Свене! Хочеш спробувати?

Свен похитуючись став на ноги. Харрі схопив його за плече і притягнув до себе.

– Ти розумієш, що треба зробити, Свене? – крикнув він в бліде сомнамбулічне обличчя, вільною рукою дістаючи із задньої кишені ключ. – Ти мусиш зробити так, щоб ґрати більше не сіпалися. Чуєш? Тримай їх, коли ми поїдемо. – Харрі вказав на одну з круглих стертих кнопок на панелі.

Свен апатично дивився, як Харрі відмикає ключем наручники. Потім кивнув.

– Добре! – крикнув Харрі. – Ми готові! Засуваємо!

Свен став до ґрат спиною, взявся за них обома руками і потягнув управоруч. Пруття потягнуло руку Волера за собою. Він застогнав. Контакти на ґратах і на підлозі тихо клацнули.

– Готово! – крикнув Харрі.

Пауза. Харрі відійшов убік і подивився вгору. В маленький просвіт між краєм вікна і плечем Волера він побачив два погляди: широко розплющене, злісне око Волера і поряд сліпе чорне дуло пістолета.

– Піднімайтеся, – наказав Волер.

– Якщо пощадиш хлопчика, – відповів Харрі.

– Домовились.

Харрі повільно кивнув і натиснув на кнопку.

– Я знав, що врешті-решт ти схаменешся, Харрі.

– Само собою.

Він побачив, як Волер спохмурнів, можливо, помітив, що із зап’ястка Харрі вільно звисає наручник, і йому це не сподобалось. А може, йому теж стало ясно: момент настав.

Трос застережливо заскрипів, ліфт здригнувся. У ту ж мить Харрі зробив крок уперед, став навшпиньки, і сталевий браслет із глухим клацанням зімкнувся навколо зап’ястка Волера.