Эдуард Ростовцев - Остання роль

Було досить темно, — місяць саме заховався за хмари, світло від ламп ледве сягало до води, більша частина озера і весь протилежний берег тонули в пітьмі.

Поки Кузема ввімкнув освітлення, взяв рушницю та ліхтар і поговорив з онуком, минуло щонайменше три хвилини — так показав слідчий експеримент. За цей час крик пролунав ще двічі, і Кузема визначив, що жінка кричить десь по той бік озера, на другому березі. Коли він підбіг до води, крики вже стихли. Останній обірвався на півноті, а тоді почувся лункий сплеск, немов щось упало в воду.

Обійшовши озеро — на це Куземі потрібно було сім хвилин, — сторож натрапив на автомобіль «Москвич». Він стояв недалеко від ще недобудованої човнової станції радіатором до центральної частини бази. Праві передні дверцята були розчинені навстіж, мотор і фари вимкнені. Присвітивши ліхтарем, Кузема побачив колір машини та номерний знак, упізнав «Москвич» Назарова і трохи ніби заспокоївся. Виконроб будівельного цеху виробничого об'єднання «Транзистор» Валерій Павлович Назаров часто бував на базі відпочинку, до будівництва якої мав безпосереднє відношення.

Ні в машині, ні поблизу нікого не було. Біля самісінького берега, на залізобетонній плиті, яка мала правити за причал для човнів, лежала зібгана сукня і чималенька поліетиленова сумка. З сумки виглядав, біліючи, рушник.

Купатися тут було небезпечно, і Назаров чудово знав це. Що ж сталося? Кузема знову захвилювався. Світячи ліхтарем, він гукнув Назарова. Раз, вдруге… Ніхто не обізвався. Але через деякий час — скільки точно хвилин минуло, сторож не міг сказати: може, п'ять, а може, десять — почулося хлюпотіння води, Назаров підплив до берега, і Кузема допоміг йому вилізти.

Виконроб був у трусах і верхній сорочці з розірваним коміром; обличчя й руки його були подряпані. Вибравшись на берег, Назаров глухо, наче не своїм голосом сказав, що тут утопилася жінка, його подруга, з якою він півгодини тому приїхав сюди.

«Навіщо?.. — озвався наче сам до себе. — Навіщо?..»

А тоді раптом вихопив у Куземи ліхтар, кинувся до човна, що стояв причалений осторонь, квапливо почав відв'язувати його.

«Треба шукати! Мерщій шукати! — говорив мов y нестямі. — Може, ще не пізно…»

На якусь мить Кузема подумав, що шукати утопленика вночі, при слабенькому світлі ліхтаря, біля уривистого берега, де повно корчів і ям, — марна річ. А проте взявся допомагати Назарову. Приніс пожежний багор, сам сів на весла. Годин зо дві борознили озеро — Кузема веслував, а Назаров шарив багром по дну. Гак раз у раз чіпляв за корчі, Назаров пірнав у воду, але все марно.

Кузема кілька разів заводив мову, що треба було б повідомити міліцію, та приголомшений Назаров, мабуть не чув його. Тільки вже геть вибившись із сил, мовив:

«Що ж, викликай міліцію…»

Тіло Світлани Мелещук знайшли тільки наприкінці наступного дня спортсмени-аквалангісти, які спеціально приїхали з міста, — донна течія затягла його під великий корч. При огляді трупа судовомедична експертиза визначила, що кисть і передпліччя правої руки покійної вивихнуті, а на шиї є сліди стискання. І тоді стало зрозуміло: Світлану вбито, а точніше — утоплено в озері.

Хто вчинив цей жахливий злочин? Точної відповіді ще не було, але всі ниточки вели до Назарова: тільки він був із Світланою при її смерті.

Показання Назарова були плутані й суперечливі. Чому у нього подряпані руки і лице, пояснити не міг. Коли і як порвав сорочку — не казав. Затриманий за підозрою в убивстві, він кілька днів усе відкидав. Та ось надійшов висновок хімічної експертизи: в подряпинах на лиці і руках виконроба знайдено манікюрний лак — такий самий, як і той, що був на нігтях Мелещук. А медики тим часом визначили, що стискання на горлі та шиї покійниці мають прижиттєвий характер. Самі по собі насильницькі дії не були причиною смерті, але вони призвели до того, що Світлана Мелещук захлинулась. Лікарі встановили і ще один важливий факт: Світлана була вагітна. Свідок Надія Мелещук-Кравець, рідна сестра покійної, розповіла, що за три дні до смерті, прилетівши з Києва, де вже понад рік вона жила, Світлана призналася їй, нібито жде дитини від Назарова, з яким час від часу зустрічалась, а Назаров нічого й знати не хоче, бо у нього є інша дівчина, з якою він хоче одружитися. Лікар-акушер міської лікарні Зенкевич посвідчила, що Світлана Мелещук зверталася до неї — хотіла обірвати вагітність, про це просив і Валерій Назаров, небіж лікарки, але оперувати Мелещук було вже пізно, і Зенкевич відмовила їм.