Микола Козакевич: "Веста" не знає пощади

Верхар дивився через окуляри на Завірюху і спостерігав, як на молодому обличчі офіцера відбивалися різні почуття. Ось тепер воно стурбоване.

— Чого ж ти, власне, хочеш? — спитав нарешті професор. — Усе ясно, як день.

Завірюха тихенько просвистів кілька тактів якоїсь мелодії, кинув у попільничку цигарку і зітхнув:

— Бачиш, ця справа ясна і проста в загальних рисах, а в деталях заплутана і темна. Я не можу спокійно погодитися з висновками першого слідства. Саме на це звернув увагу прокурор, коли передавав мені справу. Взагалі я не довіряю надто ясним справам, де все одразу ж укладається в замкнутому колі причин, наслідків, мотивів і дій… У житті так не буває.

— Помиляєшся, — жваво ворухнувся у кріслі Верхар, — у житті всі справи саме такі, як ти кажеш, — замкнуті, повні, чіткі. Ніщо не відбувається випадково. Якщо ж усе-таки життя здається нам хаосом випадковостей, то це тому, що найчастіше ми бачимо лише видимі для всіх фрагменти подій, уривки їхніх причин і наслідків, а основа захована глибше. Коли б ми могли досягти цієї глибини, то виявилося б, що кожен уривок життя має повне причинне обґрунтування. Кожне твоє слідство — це своєрідне пірнання в темну глибину справжніх мотивів людських вчинків. Але буває, що справа зовсім проста. Вона лежить, як ти кажеш, на долоні і не викликає ніяких сумнівів.

— Згоден, — промовив Завірюха, уважно слухаючи професора. — але я ще не закінчив, тому твої висновки передчасні. Є ряд питань, на які перше слідство, обмануте “простотою” справи, не відповіло. Чому, наприклад, Рем, убивши дружину, обрав собі для самогубства таке незвичайне місце, як підвал готелю “Ексцельсіор”? Я не сказав тобі, що подружжя Рем жило на Новогродській вулиці, а готель, як ти знаєш, міститься на Празі? Чому Рем скористався з рідкого в Польщі пістолета “Веста”, хоч V нього був зовсім інший пістолет, який йому видали для самозахисту під час службових виїздів?

Верхар нахилився над Тором і деякий час гладив його коротку блискучу шерсть. Потім випростався і глянув на капітана:

— То в чому ж річ? Що ти підозріваєш?

— Боюсь висловлювати будь-які підозри. Просто хочу пірнути, як ти кажеш, вглиб і пошукати доказів та причин. Правду кажучи, я вже почав сьогодні це робити, допитуючи перших свідків. Але вибачай, — про те, що я довідався, не говоритиму. Це вже нове слідство. Розповім тоді, коли справа закінчиться.

— Ну звичайно. Скажи тільки, ти часом не помітив у попередньому слідстві таких фактів, які наштовхнули б тебе на думку, що тут не самогубство і вбивство, а просто вбивство?

— Зверни увагу, — жваво промовив капітан, — що ти сам висловив цю підозру на підставі фактів, про які я розповів!

— Друже мій, — усміхнувся Верхар, — я одразу відчув, чому ця справа не дає тобі спокою і куди ти ведеш. Кінець кінцем за десять років я дечого навчився від тебе.

— Може й справді я тільки переконую і себе й інших, що тут є щось нез’ясоване, якась темна підкладка під ясним і добре скроєним верхом. Але доки я остаточно не пересвідчуся, що помиляюсь…

— Який ти ще молодий, Романе, — сказав професор сумовито. — Але маєш рацію: життя доти чогось варте, доки ми живемо його справами, як це робиш ти…

Друзі деякий час мовчали. Верхар розчісував пальцями сивувату борідку, потім підвів ясно-сірі очі на капітана:

— Ну, а якщо це два окремі вбивства, то з якою метою? Вбивцю, звичайно, можна буде виявити лише наприкінці слідства.

Завірюха безпорадно розвів руками:

— Якби я знав мотиви злочину, то міг би досить точно сказати, хто злочинець. А я, розумієш, нічого певного не знаю. Мої передчуття і здогади мають для прокурора не більше значення, ніж сни забобонної жінки Ти питав про факти, які б спростовували наслідки попереднього слідства. На жаль, у мене їх немає. Принаймні, поки що.

— Чим же тепер ти займаєшся?

— Перевіряю результати першого слідства. Намагаюся знайти відповідь на запитання, що напрошуються самі собою, хоч їх чомусь обминув слідчий. Правда, я й не дивуюсь йому. Людина, яка веде одночасно кільканадцять справ, не може бути дуже чулою, особливо якщо все здається ясним.

Професор Верхар вилив у чашку решту кави і подав гостеві цукор. Було помітно, що він робив це, думаючи про справу “Веста”. Капітан не заважав приятелеві, йому вже не раз допомагали ці, на перший погляд, побіжні афористичні висловлювання психолога, який, маючи конкретні факти з життя, одразу шукав для них певних формул і теоретичних узагальнень.