Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія

Здесь есть возможность читать онлайн «Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1974, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Інспектор і ніч. Бразільська мелодія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До Софії прибув комерсант із ФРН, болгарин з походження, Христо Асенов. Увечері його бачили в ресторані з якоюсь Магдою Коєвою, а вранці знайшли мертвим. Хто підготував і здійснив це вбивство?
Розслідуючи справу, інспектор карного розшуку Петр Атанасов стикається з компанією молодиків, які намагаються жити на «західний манер», вбачаючи сенс життя в розвагах, і несвідомо стають зброєю в руках валютників та контрабандистів.

Інспектор і ніч. Бразільська мелодія — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ну що ж тут вдієш, кажу я собі підбадьорливо. Так і буде. Не всі ж можуть, як ти, досліджувати трупи й шукати вбивць. Мало таких щасливців, як ти, Петре.

* * *

Надворі сутеніє, і вікно мого кабінету стає темно-синім, наче воно не скляне, а порцелянове.

Натискаю кнопку дзвоника на столі й кажу лейтенантові, який з'являється у дверях:

— Введи отого. І, будь ласка, увімкни світло.

Лейтенант клацає вмикачем. У кімнаті стає затишніше, а вікно ще більше темніє. Вводять Філіпа.

— Сідайте.

Він сідає, зовні спокійний, як і вранці, але тепер цей спокій поєднаний з легкою напругою. Кілька годин ув'язнення, особливо попервах, завжди даються взнаки.

Удаю, ніби переглядаю кореспонденцію, хоч, між нами кажучи, це зовсім не кореспонденція, а видрукувані на ротаторі всілякі розпорядження, що не мають жодного відношення до сьогоднішньої справи. Нехай гість отак посидить, збереться з думками, призвичається.

Він і справді сидить, трохи зніяковілий від того, що я проти звички не кидаю йому реплік, навіть не звинувачую в убивстві. Краватка з нього зникла. Щоки потемніли — почала пробиватися щетина. Очі втомлено дивляться на підлогу. Одне слово, його шляхетний вигляд почав деградувати.

Різко й настирливо дзеленчить телефон. Нарешті. Знімаю трубку:

— Це я… Так… Так… Чудово…

Так, нарешті. Зараз буде ще один телефонний дзвінок. У голові мені недоречно спливає спогад про дитячу пісеньку:

Дзинь-дзинь-дзинь,
Я бджолиний син.

Вчителька водила нас алеєю саду, й ми, взявшись за руки, підступали, мов каченята, до грядок із квітами й співали:

Дзинь-дзинь-дзинь,
Я бджолиний син.

Навіть не «син», а «синь», для більшої точності рими. А тепер от займаємось обстеженням убивць.

Ніби відгадавши моє бажання, знову дзвонить телефон. Беру трубку й з деяким розчаруванням дізнаюсь, що це Дора.

— Товаришу Антонов? Нарешті ми вас упіймали. Вже кілька разів дзвонимо вам… не в справах, звичайно… Хочемо запросити вас, я і Марин, до себе на вечерю… Будь ласка, звичайно, нам приємно… нічого, можна й пізніше… взагалі, коли звільнитесь.

Телефон потріскує й замовкає. Річ у тому, що мій апарат не дуже звик до такої лірики — йому незручно передавати розмови неслужбового характеру. Дякую за запрошення й поспішаю покласти трубку на важіль, щоб звільнилася лінія для іншої, потрібнішої мені розмови. Та ба, апарат підступно мовчить.

— Чекаю ще одного відвідувача, — пояснюю Маневу, щоб він не хвилювався. — Тому доведеться трохи потерпіти. Якщо, звичайно, вам нічого мені сказати.

— Ні, абсолютно нічого.

— Шкода. Напевне, ви здогадуєтесь, що той, кого я чекаю, — друга половина вбивці. У вашій історії, як вам відомо, вбивця складається з двох індивідів: автора плану й виконавця. А точніше: Філіп Манев і Спас Влаєв.

— Товаришу інспектор, — промовляє втомлено, але спокійно чоловік, що сидить навпроти мене, — ви дотримуєтесь зовсім помилкової версії…

— Невже?

— Це дуже помилкова версія, вона суперечить усім фактам і не має жодного доказу…

— Будуть і докази, не бійтеся. Такі справи, як вам відомо, не можливі без доказів.

Знову заглиблююсь у видрукуване на ротаторі розпорядження й несподівано помічаю, що воно датоване минулим роком. Треба нарешті якось розчистити цю шухляду.

У двері стукають, і відразу ж входить міліціонер:

— Привели, товаришу підполковник.

— Нехай зайде!

До кімнати входить Спас, якого підштовхує міліціонер. Він у наручниках. З людиною-біцепсом у певні моменти треба бути уважним, бо меблі коштують грошей.

— Ну ж, ходіть сюди!

Спас знехотя наближається, похитуючись. Очевидно, впертість не покине цього хлопця аж до самої могили. Не сила волі, а саме дурна впертість іти як йому хочеться й куди хочеться, проти волі інших, ось так, щоб показати, що він не такий, як є насправді.

— Де той предмет?

Міліціонер порпається у своїй кишені, виймає щось загорнуте в носовичок і кладе на мій стіл масивний золотий годинник з важким золотим браслетом. Ось нарешті доказ, що перекидає місток між цими раніше зовсім роз'єднаними об'єктами — кімнатою на п'ятому поверсі і вбивцею, який діяв там. Філіп, який досі намагався дивитися на підлогу, зводить очі на золотий годинник, а потім презирливо блимає на Спаса, ніби хоче сказати: «Дурень!» Спас відповідає йому також швидким поглядом, що означає: «Падлюка».

Я не можу до кінця простежити за цією розмовою глухонімих, бо у дверях лейтенант робить мені знак рукою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Богомил Райнов - Только для мужчин
Богомил Райнов
libcat.ru: книга без обложки
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Большая скука
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Людмила — мечти и дела
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Голямата скука
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Инспектор и ночь
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Юнгфрау
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Бразильская мелодия
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Тайфуни с нежни имена
Богомил Райнов
Отзывы о книге «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»

Обсуждение, отзывы о книге «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x