Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

Бiдолашна Ружена, чи дiждеться, вона сьогоднi чоловiка з покупкою? Дмитра Iвановича зараз це не обходило. Вiн пiдiйшов до знайомого будинку, але тепер уже не розглядав його звiддалiк, а рiшуче увiйшов до пiд'їзду.

На сходах було темно, хоч в око встрель. Це був той момент, коли вже згасли вiдблиски слабкого зимового свiтла, якi вдень якось проникали сюди, а економнi жекiвськi електрики не поспiшали ввiмкнути освiтлення у будинках. Це був час поламаних нiг, розбитих лобiв старих людей i палких обiймiв та поцiлункiв молодят, що ховалися у пiтьмi iз своїми почуттями, а так само - i злодiїв, якi вмiло користалися з такої "економiї".

У коридорi було вогко, пахло пацюками i плiснявою - типовi пахощi старих, занедбаних осель, - пiд ногами, бiля порога, валялася скручена ганчiрка, хтозна-коли покинута мешканцями.

За сищицькою звичкою ступати безшумно, не човгаючи, яка збереглася у нього на все життя, Коваль повiльно пiдiймався на поверх, де мала бути квартира Гальчинської, i на кiлька секунд, прислухаючись, зупинився на сходовiй площадцi.

У квартирi праворуч працював телевiзор, долiтала неясно мова диктора, у сусiднiй розмовляли чоловiк i жiнка. Поверхом вище, на третьому, у квартирах було тихо, певно, господарi ще не повернулися з роботи або були чимось зайнятi.

Дмитро Iванович замислився, вгадуючи розташування квартир. Вiн нiколи не був у цьому будинку i знав про квартиру Гальчинської лише з розповiдi Андрiйка i схеми, яку той показував. Зараз, покладаючись на свiй досвiд i знання типових старих будiвель у мiстi, полковник сподiвався визначити її. Йому нiбито конче треба було переконатися, що з квартирою нiчого не сталося.

Вiн умоглядно визначив, де має бути на третьому поверсi квартира номер 9, i вже занiс ногу на сходинку вищого маршу, коли йому раптом здалося, що там, на третьому, хтось порпається у пiтьмi. Коваль завмер. Через кiлька секунд нагорi знову завовтузилися.

Полковник почав далi пiдiйматися. Його, певно, уже почули. Легке подряпування, шерех припинилися. Не поспiшаючи, повiльно Дмитро Iванович продовжував пiдiйматися. Минув iще кiлька сходинок i тепер не так помiтив, як вiдчув, що на поверсi, злiва, саме звiдти, де вiн визначив дверi квартири Гальчинської, вгору, на останнiй поверх, метнулася якась чорна маса.

Коваль повнiстю пiднявся на поверх, намацав потрiбнi йому дверi, вiдчув пiд рукою пластилiн i шнурок опечатки. Все було цiле, непошкоджене. Вiн поторгав за ручку дверi квартири - вони були замкненi.

Але що то за чорна маса, яка при його наближеннi метнулася вiд дверей на останнiй поверх? Зрозумiло, це - людина.

Полковник з жалем подумав, що не має з собою лiхтарика, але все ж став i далi пiдiйматися вгору.

- Хто тут? - строго промовив у темряву. - Ану спускайтесь сюди!

I вмить думки його обiрвав удар по головi. Коваль заточився i впав би, якби не поруччя сходiв, що страшно затрiщало пiд вагою його тiла, але, на щастя, не зламалося.

За кiлька секунд повз Дмитра Iвановича згори метнувся якийсь чоловiк i, певно, утiк би, якби не миттєва реакцiя полковника, що, зводячись на ноги, встиг вiдштовхнутися вiд перил i щосили вдарив плечем утiкача. Невiдомий чоловiк вiд удару по iнерцiї рикошетом вiдлетiв до стiнки, i Ковалю, незважаючи на гострий бiль у головi, вдалося вчепитися в нападника.

Вони довго борюкалися у темрявi на сходовiй площадцi, i Дмитро Iванович з останнiх сил намагався закрутити руку нападниковi за спину. Зрештою i вiн, i злодiй захекалися, знесилилися, i невiдомо хто з них перемiг би, якби раптом у коридорах не спалахнуло свiтло. Пiсля убивчої пiтьми воно здалося таким яскравим, таким слiпучим, що рiзало очi, невiдомий кинув опиратися, i Коваль побачив перед собою лiтнього чоловiка, одягненого у старе, подерте пальто з одним-єдиним гудзиком i шкарубкi черевики на ногах. Весь вигляд його був якийсь занехаяний. I раптом Дмитро Iванович упiзнав його: худорляве, горбоносе обличчя, запалi щоки, сива, жовтувата, нечесана борода i хворобливий блиск великих чорних очей. Це був один iз тих, з ким у присутностi Коваля розмовляв Андрiйко. Капiтановi поскаржилися сусiди Гальчинської на пiдозрiлого дiда, що з якогось часу вештається бiля їхнього дому, заглядає у вiкна i ховається вiд холоду у пiд'їздi. Андрiйка цей старий, хворий грузин не зацiкавив, i вiн, не встановивши нiяких зв'язкiв iз убитою, скоро вiдпустив його.

- Що ви робите тут, Абуладзе? - суворо спитав полковник, обмацуючи долонею голову. - Чому напали на мене?

Ошелешений старий, вiддихуючись пiсля борюкання, мовчав.

- Адамадзе, - нарештi промовив вiн. - Не Абуладзе, а Адамадзе.